– Що каже Замовник? – поцікавилася місіс Хадсон.
– О! Він у захваті! – Посередник на мить забув про синець, відсторонивши від себе пакунок с льодом. – Йому потрібен тільки Холмогоров, і більш ніхто.
– А Хогс? Хеміш – теж гарний хлопчик, – зауважила пані Хана.
– Він повний нездара, той Хеміш! – неабияк розсердився Посередник. – Якби не Кирило, його труп знайшли б в тунелі метро через кілька днів, а банк вже був б давно і безнадійно пограбований. До речі, де він?
– Холмогоров? Гадки не маю.
– Ні, Хогс. Де Кирило, я здогадуюсь.
– Мабуть дає свідчення «Скотланд Ярду». Це важливо?
– Не знаю, – Посередник відкинувся у кріслі. – Загалом, вся ця історія...
– Як і три інші... – підказала пані Хана.
– Були конче потрібні Кирилу для набуття необхідного досвіду, – закінчив Посередник.
– І як ви втягнули мене у все це?! – сплеснула долонями домогосподарка.
– Гадки не маю, – посміхнувся Посередник і тут же скривився, потривоживши синець. – Він все ж таки надмірно агресивний, цей ваш Олександр! – знов пожалівся він.
– А чого ж ви хотіли, – стенула плечима пані Хана. – Не всі згодні бути покірними жертвами ваших афер.
– Афер? – щиро здивувався Посередник. – Тобто, не тільки Вартовий вважає мене аферистом і проклятою пекельною потворою?
– А як ви думали? Згадайте, що ви казали мені, коли вмовляли влаштуватися на роботу у дохідному домі булочника Септера?
– А що?
– Що за хлопцями треба наглянути, чи не так?
– Та-ак... – Посередник все ще не розумів, до чого клонить домогосподарка.
– А що ви сказали, коли Кирило заплутався в справі?
– Що йому потрібна невелика підказка. Так, але до чого ви ведете?
– Ви спокушали його! – пані Хана гнівно випросталася. – Раз від разу вселяли в нього впевненість у власну геніальність!
– Що тут поганого? Він справді дуже талановитий! – від обурення Посередник забув навіть про синець.
– Ви – справжній змій-спокусник! – дещо пафосно промовила місіс Хадсон. – Геть з мого дому, рептилія!
– З вашого дому?!
– Тепер це мій дім. Сподіваюсь, надовго, якщо не назавжди!
– Зрозуміло, – буркнув Посередник. – І хто з нас наразі аферист?! – питання залишилося без відповіді. – Хоч льод я можу забрати?
– Лід, – виправила його пані Хана.
– Я так зрозумів, ви тепер і ліду для мене жалкуєте?!
– Не ліду, а льоду!
– Бачу, у вас тут дідька лисого полікуєшся! – Посередник шваркнув об стіл пакет з льодом і вийшов за двері. – Ще побачимося, місіс Хадсон!
– Бувай, бідолашна ти, наївна, потвора! – розсміялася пані Хана до закритих дверей. – І більше не приходь, а то не дай боже і мене вирішиш повернути до того нудного часу, де я – гидко подумати – отримувала пенсію! Ну вже ні! Не знаю, як Сашко Вартовий, а я точно залишаюся! Дуже гарна в тебе вийшла афера!
І, насвистуючи мелодію, що стане популярною лише через сторіччя, вона пішла на кухню, варити каву для «своїх хлопчиків», яких очікувала невдовзі побачити.
Чи впевнений ти?
Поїзд майже беззвучно підійшов до перону. Кирило, що сидів на лавці, стиснувши долонями скроні, підняв голову. Поїзд зупинився, двері з тихим шипінням відчинилися, і з них таким прожогом вискочив Сашко, ніби за ними гналися всі демони пекла. Але за ним ніхто не слідував, навіть Посередник.
– Бісова машина! – випалив Сашко. – Радий, що ти тут.
– А де мені ще бути? – меланхолійно запитав Кирило. – Ти ж зник. Йшов за мною слідом, а потім раптово зник. Ви що всі змовилися сьогодні?! Зникати, я маю на увазі... І що це за... – він махнув рукою в бік поїзду, добираючи слова.
– Це – бісова машина, – з натиском повторив Сашко. – Воно навіть на стоп-кран якось дивно реагує. Не зупинилося, а поїхало в інший бік.
– Воно? – підняв брови Кирило.
– Поїзд, – пояснив Сашко. – В сенсі – машина...
– А-а...
Вони замовчали. І це мовчання між ними кожної миті ставало все більш напруженим.
– Я не думав, що побачу тебе знову, – нарешті порушив тишу Кирило.
– Чому ж тоді прийшов? – резонно запитав Сашко. – Я теж не думав, що знайду тебе тут. Думав, ти вже розвив омріяну бурхливу діяльність разом із слідчими «Скотланд Ярда».
– Ще встигну, – буркнув Кирило.
– Тобто, повертатися додому ти не плануєш, – підсумував Сашко. – І не планував.
– Чому я? – замість відповіді спитав Кирило. – Я все думаю, чому Посередник обрав саме мене? Навіщо були всі ці складнощі з переміщеннями у часі? Невже не можна було взяти того самого Хогса і за одну-дві справі зробити з нього більш-менш пристойного детектива?