– Чого я не помітив? – розгубився Кирило.
– Ти геть сліпий?
– Та що?! Кажи вже!
– Він зачинив двері!
– Дідько! – Кирило схопився, підскочив до дверей і грюкнув в них кулаком, але марно. – Чого ти іржеш?! Це був твій останній шанс повернутися!
– Куди, пацан?! Куди я, по-твоєму, можу повернутися?! – Сашко дійсно іржав. Сміявся так, що аж заходився.
– Так, ну... Додому ж! – розгублено і навіть перелякано сказав Кирило.
– Справді? – Сашко витяг з кишені хогсовий дерстокер і кинув його детективу. – Вдягай!
– Навіщо?
– Слухай, я знаю тебе не перший день і я бачу, що ти не відступишся. І не Посередник в цьому винний, хоч він і справедливо отримав по пиці. Ти хочеш бути першим, ти хочеш бути – найкращим.
– Це погано? – пригнічено спитав Кирило.
– Не знаю, – чесно визнав Сашко. – Часом це бісить...
– Але?
– Що?
– В твоїй останній фразі міститься чітко виражене «але», – сумно посміхнувся Кирило.
– Але – закінчуй вже! Оці свої проникні дедукції, – геть розсердився Сашко. – Просто вдягни той клятий дерстокер!
– Та навіщо?!
– Бо час бути Шерлоком Холмсом! Все давно вирішено. І все вирішив ти, саме – ти! І не роби такі нещасні очі, на мене це не діє! Он диви! – Сашко махнув рукою в бік поїзда. – Він поїхав! Немає зворотного шляху!
Кирило здивовано посміхнувся і натягнув історичного капелюха на непокірні кучері.
– Я що, дійсно схожий на Шерлока Холмса?
Сашко окинув критичним поглядом довжелезну постать друга:
– Ні, ти не схожий. Ти він і є!
Подумав і додав:
– І тільки спробуй не впоратися!!! –