Креґ продовжував тримати очі заплющеними і рівномірно дихати.
Лисий випростався, переступив через нього і вирушив до дверей ресторану подивитись на інших. Креґ розчахнув повіки й переконався, що Ворік стоїть до нього спиною. Потім він дуже тихо, дуже обережно почав совати руками вгору і вниз всередині туго зав’язаної вісімкою мотузки. Скатеркова мотузка зразу ж почала слабшати.
Він ворушив зап’ястками короткими посмиками, назираючи спину Воріка, готовий припинити рухи і заплющити знову очі, щойно Ворік подасть ознаки, що збирається обернутися. Він прагнув, щоби Ворік не обертався. Він хотів звільнитися раніше, ніж ті мудаки повернуться з літака. Особливо той мудак англієць, який боляче накрутив йому носа, а потім, коли він лежав, дав йому копняка. Цей англійський мудак зв’язав його доволі добре; слава Богу, це всього лише скатертина, а не якась нейлонова линва. Тоді б йому не пощастило, але один вузол уже послабшав і тепер Креґ почав вертіти туди-сюди зап’ястками. Він чув, як наближаються ленґоліери. Він мав намір забратися звідси і вирушити в Бостон до того, як вони прибудуть. У Бостоні він буде в безпеці. У конференц-залі, повному банкірів, не дозволено ніякого шмигляння.
І хай береже Бог будь-кого — чоловіка, жінку чи дитину, — хто спробує заступити йому шлях.
Алберт показав взяту ним з вази в ресторані книжечку сірників.
— Демонстрація А, — промовив він. — Починаємо.
Він відірвав сірника з книжечки і креснув ним. Невпевнені руки хлопця його зрадили, і він креснув сірником на цілих два дюйми вище шорсткої смужки, що йшла вздовж низу паперової обкладинки. Сірник погнувся.
— От лайно! — скрикнув Алберт.
— Ви не проти, щоб я… — почав Боб.
— Не чіпайте його, — сказав Браян. — Це демонстрація Алберта.
— Заспокойтеся, Алберте, — промовив Нік.
Алберт вирвав з книжечки іншого сірника, подарував їм вимучену посмішку і креснув.
Сірник не загорівся.
Він креснув ним знову.
Сірник не загорівся.
— Гадаю, все ясно, — сказав Браян. — Нема тут нічого…
— Я почув запах, — перебив його Нік. — Я чую запах сірки! Спробуй інший, Козирю!
Натомість Алберт човгнув тим самим сірником по шорсткій смужці втретє… і цього разу той спалахнув полум’ям. Воно не просто охопило горючу голівку, а потім спливло нанівець; воно постало в знайомій формі сльозинки, синє при своїй основі, жовте на кінчику, і вже почало палити паперовий держачок.
Алберт підняв очі, дико вишкіряючись.
— Ви бачите? — запитав він. — Ви бачите?
Він струснув сірником, кинув його і відірвав інший. Цей загорівся з першого удару. Хлопець відігнув обкладинку книжечки і торкнувся полум’ям інших сірників, точно як Боб Дженкінс був зробив це в ресторані. Цього разу всі вони спалахнули з сухим «фссс»! Алберт задув їх, неначе свічку на дні народження. Щоб досягти результату, дути довелося двічі.
— Ви розумієте? — запитав він. — Ви розумієте, що це означає? Двобічний рух! Ми принесли з собою власний час! Там, надворі, минуле, я гадаю… і всюди на схід від тієї діри, крізь яку ми пролетіли… але наш час все ще наявний тут! Він все ще зберігається всередині цього літака!
— Я не знаю, — промовив Браян, але раптом все знову здалося можливим. Він відчув дике, майже непереборне бажання вхопити Алберта в обійми й гатити його по спині.
— Браво, Алберте! — вигукнув Боб. — Тепер пиво! Спробуйте пиво!
Алберт відкрутив кришку на пляшці, а Нік тим часом виловив цілу склянку з уламків навкруг перекинутого візка для напоїв.
— А де ж димок? — запитав Браян.
— Димок? — спантеличено перепитав Боб.
— Ну, насправді це не димок, я гадаю, але коли відкриваєш пиво, зазвичай там, при шийці пляшки, з’являється щось таке схоже на димок.
Алберт понюхав, потім тицьнув пляшку Браяну:
— Запах.
Браян понюхав і почав усміхатись. Він не міг втриматися.
— Боже мій, воно дійсно пахне пивом, хоч з димком, хоч без димка.
Нік простягнув склянку, і Алберт був радий помітити, що в англійця рука теж не зовсім тверда.
— Наливайте, — сказав той. — Швидше, друже, мій ескулап каже, що піст погано впливає на старий моторчик.
Алберт почав наливати пиво, і їхні усмішки зів’яли.
Пиво було видхлим. Цілком видхлим. Воно просто осіло в склянці для віскі, яку знайшов Нік, схоже на зразок сечі для аналізу.
— Господи всеблагий, уже смеркає!
Люди, що стояли біля вікна, озирнулися на Руді Воріка, який приєднався до них.