Двері камер повідчинялися, в’язні зайшли всередину, двері позачинялися. Якийсь клоун викрикнув:
— Я вимагаю адвоката, я вимагаю адвоката, ви нами тут командуєте, наче в якійсь клятій тюрмі!
— Заткнися, або я тебе заткну, — гаркнув Беркс.
— Беркі, я твою жінку затикав, — не вгавав Клоун.
— Ану всі заглухли, бо цілий день будете тут сидіти, — докинув Ґоньяр.
Він і Беркс знову пішли вздовж коридору, перелічуючи носи. Далеко йти не довелося.
— Чия це камера? — спитав Ґоньяр у нічного наглядача з правого боку.
— Ендрю Дюфрейна, — відповів правобічний, і більше нічого казати не треба було. Тієї самої миті рутина скінчилася. Надувна куля злетіла вгору.
В усіх кінах про тюрму, які я бачив, коли в’язень дає драпака, запускають виючу сирену. У Шоушенку ще ніколи такого не було. Перше, що робив Ґоньяр, — зв’язувався з начальником. Другим кроком було обшукати територію в’язниці. Третім — повідомити в поліцію штату в Скарборо про можливу втечу арештанта.
Такий був порядок. Про те, що треба обшукати камеру підозрюваного у втечі, пункту не було, тому ніхто цього й не зробив. У той час ні. Та й навіщо? То був випадок, коли все, як на долоні. Маленька, квадратна камера, з ґратами на вікнах і ґратами на висувних дверях. Параша і порожні нари. І декілька симпатичних камінців на підвіконні.
А ще, звісно, плакат. Уже з Ліндою Ронстадт[38]. Плакат просто над нарами. У тому місці протягом двадцяти шести років незмінно висіли різні плакати. І коли хтось (як виявилося, начальник Нортон власною персоною — так поетично взяла гору справедливість) під нього зазирнув, усім одібрало мову від жаху.
Але все це відбувалося вже після шостої тридцять вечора, майже через дванадцять годин по тому, як оголосили, що Енді зник, — через дванадцять годин по тому, як він дременув.
Нортон підскочив до стелі.
У мене надійне джерело — Честер, той зсучений, який того дня натирав воском підлогу в коридорі адмінкрила. Але полірувати того дня пластину на замковій шпарині вухом йому не довелося — за його словами, начальник верещав на Рича Ґоньяра так, що чути було аж унизу в архіві.
— Що ти маєш на увазі: «перевірили, на території в’язниці його нема»? Що це значить? Це значить, що ви його не знайшли! Але краще знайдіть його! Краще знайдіть! Бо я хочу, щоб він знайшовся! Мені це потрібно!
Ґоньяр щось пробелькотів.
— Це сталося не в твою зміну? Це ти так кажеш. А наскільки я розумію, ніхто не знає, коли це сталося. Чи як. І чи взагалі сталося. Так, я хочу, щоб о третій годині цього дня він стояв у мене в кабінеті, інакше полетять голови. Я тобі це обіцяю, а свої обіцянки я виконую завжди.
Ґоньяр знову щось кувікнув, і це «щось» примусило Нортона ще сильніше забитися в істериці.
— Ні? Тоді подивися сюди! Сюди подивися! Упізнаєш? Результат учорашньої переклички в блоці номер п’ять. Кожен ув’язнений був на місці! Дюфрейна замкнули о дев’ятій, неможливо, щоб тепер його не було! Це неможливо! Знайди його!
Але о шостій того вечора Енді все ще вважали зниклим. Нортон власною персоною ураганом примчав униз, у блок номер п’ять, де того дня всі ми сиділи під замком. Спитаєте, чи допитували нас? Більшу частину того довжелезного дня ми провели на допитах перед знервованими вертухаями, яким у потилиці дихав дракон. Усі ми повторювали одне й те саме: нічого не бачив, нічого не чув. І наскільки мені відомо, усі ми казали правду. Я так точно. Та й що ми могли розказати, крім того, що Енді справді був у своїй камері, коли нас замикали, і через годину, на момент відбою, теж?
Один дотепник припустив, що Енді просочився в замкову шпарину. Це припущення коштувало йому чотирьох діб у карцері. Від нервового напруження нашим наглядачам геть відбило почуття гумору.
Тож униз спустився (прогупотів) Нортон. Його сині очі обпікали нас таким полум’ям, що здавалося, ще трохи — і з гартованої сталі ґрат наших кліток полетять викресані іскри. Він дивився на нас таким поглядом, ніби вважав, буцімто ми всі у змові. Може, і правда сам у це вірив.
Нортон зайшов у камеру Енді й роззирнувся навколо. Там усе було так, як залишив її мешканець. Ковдра на нарах відгорнута, але здавалося так, що на ній ніхто не спав. Камінці на підвіконні… та не всі. Найулюбленіші він забрав із собою.
— Каміння! — просичав Нортон і рвучким рухом змів їх з підвіконня. Камінці зі стуком попадали на підлогу. Ґоньяр, чия зміна скінчилася чотири години тому, скривився, але промовчав.
38
Ронстадт Лінда Марія (народ. 1946 року) — американська поп-співачка, здобула 11 премій «Ґреммі».