— Який же ти дурний, — каже вона. — Навіть закон не дозволяє нам бути разом.
— Закони можна змінити, — відповідає Нельсон.
— Це саме ти сказав батькові перед тим, як убити його? — наїжачується вона. — Повірити не можу, що дозволила тобі торкнутися до себе, брудний ки…
Її зупиняє інший голос, твердий і незнайомий.
— Гадаю, тобі краще піти, — промовляє він.
Мені потрібна якась мить, щоб збагнути, що цей голос — мій.
Вона вперше глянула не мене. Мене вражає її краса, страшна у своїй люті, її пиха, що спалахує на обличчі, коли вона помічає мій маленький зріст і зажурені очі. Я не відводжу від неї погляду, як і того дня від торговки рибою на ринку. Керолайн дивиться на мене, але не бачить.
— Хай вас повісять, — промовляє вона.
— Іди, — повторюю я, а мій голос тільки гучнішає та більшає, аж доки здається, що він може вирватися крізь двері. — Геть!
Вона обертається. Цього разу ми вже чуємо цокіт її підборів по каменю. Коли вона зникає, залишається тільки аромат її парфумів, які пахнуть магноліями.
9
Судячи з того, як уранці з нами вітаються охоронці, можна подумати, що вони збираються супроводити нас на якесь грандіозне свято.
Нельсон запитує, чи дозволять йому написати листа.
— Авжеж, пиши, — відповідають вони.
Йому дають ручку й папір. Нельсон щось нашкрябує нашвидкуруч, а потім передає записку охоронцю. Той одним оком дивиться на неї та зминає її в передню кишеню своєї куртки.
— Ви сьогодні відправите? — запитує Нельсон.
— Авжеж, сьогодні, — охоронець дивиться на своїх напарників і зловтішно посміхається.
Унизу шериф Бейтс чекає з іншою бричкою.
— Шерифе… — благає Нам, але той навіть не бажає на нього глянути, тож Нам замовкає. Він розуміє, що шериф більше ніколи не подивиться йому у вічі.
— Це сміховинно, — замість Нама продовжує Лум. Його теж ігнорують.
Нас по черзі садять у бричку. Пута на моїх ногах тісні, тож я спотикаюся об підніжок, залізаючи на бричку, і приземляюся Нельсонові під ноги.
— Ну ж бо, Джейкобе, — каже він і підіймає мене зв’язаними руками. — Сядь прямо.
Гадаю, останні кілька днів я була жалюгідною подобою чоловіка.
— Ти віриш, що вона передумає? — питаю я його, хоча знаю відповідь. Ми вперше розмовляємо після приходу Керолайн минулої ночі.
Нельсон похнюплює голову.
— Я хотів бачити в людях тільки хороше, — каже він. — Але помилявся.
Його голос ледь чути крізь сором.
Мені згадалося, що я сказала йому в його кімнаті, як скривилося його обличчя, коли я бовкнула, що Керолайн зрештою його зрадить. Такий, як Вільям, зараз би нагадав Нельсонові ці слова, тицьнув би ними в очі й тішився б зі своєї правоти. Але не я.
— З тобою все гаразд? — питаю натомість.
Нельсон розуміє, що я маю на увазі.
— Не чіпаймо поки що цієї теми, — відповідає юнак. Він підіймає голову, щоб поглянути на мене, і я бачу болісну усмішку. — Вибач, якщо я був різким. Мені лише розбили серце.
— Вона ніколи не була тебе вартою, — випалюю я. Розумію, із вуст Джейкоба Лі це звучить дивно й по-дитячому, та все ж не стримуюсь. Я хочу, щоб Нельсон знав, що він значно кращий.
До Мюррея аж півтора дня їзди. Ми їхатимемо цілу ніч. Вітри запекло б’ються об брезент, який закриває задню частину брички, правлячи недоладну панахиду. Та дещиця, яку я знаю про Мюррей, не віщує нічого доброго. Це шахтарське місто, а отже, його жителі вороже ставитимуться до будь-яких китайців, які, на їхню думку, вкрали в них роботу. Зрештою, суддя Гаскін не дав нам жодного шансу.
Я так поринаю у свої думки, що не помічаю, як бричка зупиняється.
Джов знову відчуває це першим. Він хапає Лума за рукав і смикає його обома руками. Лум розплющує очі, ненадовго завмирає, а потім тягнеться до Нама. Якусь мить Нам прислухається, а далі гукає до нас:
— Нельсоне, Джейкобе, щось коїться.
Голоси ззовні нові, не ті, що супроводжували нас із в’язниці. Ці голоси — несамовитіші. Один із них щось каже шерифові Бейтсу, а той спокійно відповідає. Через шум вітру важко розчути слова. Потім крізь тент брички прослизає рука й з’являється обличчя в білій полотняній масці.
— Робіть, як наказую, — промовляє воно. — Вилазьте негайно!
Нам з Лумом вистрибують, Джов услід за ними.
— У нас тут привал? — запитую я Нельсона. Він хитає головою, обома руками притримуючи мене за груди.