Проте жовч не виходить. Натомість з’являється Лінь Дайю.
Мушу сказати, що рада її бачити. Минуло стільки часу. За дні, проведені в моєму тілі, вона стала спокійною й навіть ще вродливішою, ніж я її пам’ятаю. Її шкіра та волосся сяють здоров’ям і добрим відпочинком. Очі заспані, але досі дорогі серцю. Вона теж радіє мені, та потім її погляд переміщається на чоловіка, який тримає мотузку.
— Що це? — питає вона мене. Лінь Дайю вперше здається наляканою. Тулиться до мене й водить своїми долонями вгору-вниз по моїх руках. — Що відбувається?
— Ти спала певний час, — спромагаюся сказати. — Я не хотіла тебе будити.
— А треба було. Ти навмисне це зробила.
— Ні, — клянуся їй, хоча сама вже не впевнена.
Вона полишає мене, щоб обійти всю ватагу. Пригинається й підводиться, щоб роздивитися Нама, Лума, Нельсона й навіть Джова, перш ніж повернутися до мене.
— У чому річ? — цікавиться вона. — Що сталося?
— Я розповім. Це не займе багато часу.
— Скажи їм, — каже вона. — Розкрий свою справжню особистість. Вони ніколи не повісять жінку.
— Невже? А як же моя мама?
— Це інше. Це було в Китаї. Америка інакша. От побачиш.
Не почувши від мене нічого у відповідь, вона замовкає та їде далі на моїй спині, знервована й насторожена. Її порада не полишає мене. Так, я могла б розкрити свою справжню особистість, однак що потім? Може, мене й відпустять, але не моїх друзів. Або ж пустять мене по колу, аж доки я перетворюся на посудину для огидних тварюк у них між ногами. Я знаю вдосталь про таких чоловіків.
Або. Або я мовчу. І йду туди, куди й усі.
— Не дай нашій історії так завершитися, — скиглить Лінь Дайю.
— Гадаю, наша історія вже давно завершилася, — відповідаю. Я не намагаюся бути злою. Просто кажу їй правду.
14
Галявина, на яку нас ведуть, не надто відрізняється від тієї, на якій ми з Нельсоном лежали того дня в Пірсі. Сонце вже піднялося високо, ранок теплий і чудовий. Мені пригадуються лíта мого дитинства, коли я ганяла за кроликами у високій траві, а потім кисла в океані. Після води руки й ноги завжди вкривалися сіллю. І хай як старанно мама терла, сумніваюся, що сіль колись повністю відтиралася. Може, у згинах ліктів і колін ще й досі щось залишилося. «Стережися мене, — кортить мені сказати чоловікові, що притяг мене в кінець шеренги, у якій Нам, Лум, Джов і Нельсон стоять навколішки. — Я несу в собі океан».
Першим беруть Нама, бо з ним найлегше впоратися. Ослаблене дорогою та вчорашніми повішеннями, його тіло беззаперечно згинається, і коли його підводять на ноги, я бачу, яким вільним став одяг для його тіла. Між двома чорними соснами підвішують перекладину й перекидають через неї мотузку із зашморгом якраз для голови на кінці. Цього разу це вже не гра.
Намові на шию накидають зашморг. Його щелепа не влазить у петлю, тож їм доводиться тягнути її вниз по обличчю. Поки вони це роблять, Нам не замовкає, він благає кожного відпустити його.
— Ви впіймали не тих китайців, — торочить він. — Джентльмени, розумію, ми всі для вас на одне лице. Я розумію! Але це не ми. Навіщо нам вбивати Фостера? Між нами була просто дружня конкуренція.
І, як завжди, на нього ніхто не зважає. Натомість Тедді виходить уперед і промовляє:
— Тебе привели сюди, щоб ти поніс розплату за жахливий злочин, який учинив. Ти постав перед судом, тебе визнали винним. Сьогодні тебе повісять.
— Будь ласка, — перебиває Нам і озирається. Жоден з чоловіків у масках не ворухнеться.
— Скажеш щось наостанок? — викрикує Тедді.
Нам відкриває рота. Він проходиться поглядом по кожному з нас. Коли його очі зустрічаються з моїми, я усвідомлюю, що востаннє бачу їх розплющеними.
— Випиймо, коли зустрінемося знову, — промовляє він.
Щоб затягнути зашморг, потрібно троє чоловіків. Троє чоловіків, і мотузка починає ковзати по перекладині, на якій вона покоїлася. Троє чоловіків, і Намові ноги підіймаються над землею. Вони смикаються туди-сюди. Ніби танцюють. Я згадую ніч на Свято середини осені, коли він танцював навколо феєрверків і пропонував своє тіло в жертву небесам. Тепер під ним немає землі, на яку ці ноги могли б опертися.
Троє чоловіків, і Намове обличчя стає все червонішим. Троє чоловіків, і Намове обличчя набуває тьмяного фіолетового відтінку.