Через п’ять років я повернулася до його прохання, коли навчалася на останньому семестрі своєї програми MFA в Університеті Вайомінгу. Я здійснила деякі попередні дослідження та з подивом виявила в інтернеті дуже мало помічних ресурсів, у яких було б задокументовано, що саме сталося, — фактично три відповіді на запит у гуглі. Єдиним достовірним свідченням тієї події була пам’ятна табличка в Пірсі, штат Айдахо, але навіть тоді я читала, що її часто нищили й викрадали. Ще тривожнішим відкриттям для мене стало те, що цей випадок був непоодиноким — від середини й до кінця XIX століття по всій країні відбулося безліч актів насилля проти китайців, зокрема погром у Рок-Спрінгс, штат Вайомінг, Снейк-Ріверська різанина в окрузі Валлова, штат Орегон, та чимало інших (у праці Джин Пфелзер «Вигнані: забута війна проти китайців у Америці»[62] задокументовано сотні випадків).
Мені важливо зазначити, що хоча історію насильства проти китайців не «забули» вчені та історики, проте більшість американців майже нічого про неї не знають. Навіть я, китайська іммігрантка до Америки, не чула про Закон про виключення китайців, аж доки не прослухала вступний курс про американців азійського походження на випускному курсі коледжу. У дитинстві мені доводилося чути від перехожих вигуки: «Повертайся туди, звідки прийшла!», однак я й гадки не мала, що коріння цього заклику тягнеться з десятиліть расистських ініціатив Сполучених Штатів щодо китайських іммігрантів. Китайці допомагали будувати залізниці, це я знала, але як щодо всього іншого? Як щодо тієї частини, де ми були тут небажаними, де нас убивали за те, що ми просто жили на цій землі?
Я закінчила роботу над першою версією цієї книжки навесні 2020 року, саме тоді, коли по всій країні ширився COVID-19, а колишній президент давав йому образливі, расистські назви, як-от «кунг-флю[63]» та «китайський вірус». Мені траплялися статті про літніх китайців, яких обпльовували, піддавали фізичним і словесним нападкам, робили з них нелюдів. Я думала про своїх батьків, яким було близько п’ятдесяти, і боялася, що з ними станеться те саме.
Уявляючи Дайю, Нельсона та їхні друзів, я міркувала: «Як мало змінилося». В епоху Трампа, а потім і в посттрампівському світі, для мене стало ще важливішим нагадати людям — не історикам і вченим, а моїм друзям, колегам, перукареві, — про те, на що були здатними раніше та й досі спроможні Сполучені Штати.
Містечко Пірс — белетризована версія справжнього Пірса у штаті Айдахо. До того ж саму історію та її обставини вигадано. Більшість подій — убивство власника магазину, причетність лінчувальників і повішення — відбулися насправді, однак я змінила імена деяких осіб. Також правдивими є численні звірства, акти насильства та мікроагресії, з якими стикаються герої роману. Якщо для широкої громадськості пам’ятні таблички є одними з небагатьох свідчень цих кричущих випадків насилля проти китайців, і є загроза, що вони можуть бути переписані або знищені, тоді що нам дасть змогу зберегти пам’ять про ці події? Я хотіла розповісти історію не лише про п’ятьох повішених китайців, а про все — закони, тактику та співучасть, які призвели до цієї події й багатьох інших. Сподіваюся, ця книжка перенесе історію антикитайських настроїв у Сполучених Штатах зі сфери наукових праць і досліджень у нашу колективну пам’ять.
Ця книжка не з’явилася б на світ без досліджень, і за них я вдячна історикам і науковцям, на праці яких спиралася. Тож нижче я з найщирішими намірами хочу перелічити наукові доробки, які стали основним джерелом інформації для цієї книжки, та висловити подяку їхнім авторам.
Історію про Нюва та Лінь Дайю взято з роману Цао Сюеціня «Сон у червоному теремі» у перекладі Девіда Гокса.
Вислів «чотири скарби робочого кабінету», під яким маються на увазі пензлик, плитка сухої туші, папір і чорнильний камінь (文房四宝), походить з часів Південної та Північної династій (420–589 рр. н.е.).
Працюючи над частинами цієї книжки, які стосуються каліграфії, я цитувала і зверталася до кількох джерел, які постараюся зазначити. Важливу роль у створенні філософських поглядів майстра Вана щодо каліграфії відіграло дослідження Пейміня Ні. Багато висловлювань майстра Вана про каліграфію адаптовано зі статті доктора Ні «Моральний і філософський підтекст китайської каліграфії»[64]. Так само основоположною була стаття Сьонбо Ши «Естетична концепція Yi 意 у китайській каліграфії»[65].
63
«Кунг-флю» — похідне від назви китайського бойового мистецтва кунг-фу та англ. flu — грип.