Але на безкраїх просторах на сході, увінчаних горами й оточених невгамовним вітром, стається жахлива річ.
Цю звістку нам приносить Нельсон.
— Погром, — так він це називає.
Ми з Намом і Лумом саме обідаємо, коли він вривається в крамницю. Це слово звучить радше як звук розбитої тарілки, ніж усе те, що я раніше чула англійською мовою.
Нам і Лум збентежені. Вони не знають, що воно означає. Та і я не впевнена.
— Тільки гляньте, хто нарешті прийшов провідати старих Нама й Лума, — промовляє Нам, вдаючи обурення. Лум підводиться, щоб принести ще один стілець, а я дивлюся на бліде обличчя Нельсона. Він неспроста каже це слово. Він хоче повідомити те, що все змінить. Лум повертається зі стільцем і ставить його біля столу. На обід в’ялена риба й рис на пару. Риб’ячі хребти вже об’їдено начисто, вони лежать на наших мисках. Нельсон підходить до стільця, але не сідає. Він дивиться крізь нас.
Нам сплескує руками перед Нельсоновим обличчям.
— Агов! Ти занедужав? Чаю хочеш? Джейкобе, принеси імбирного чаю.
— Стався погром, — промовляє Нельсон, перш ніж я встигаю зрушити з місця. — Двадцять восьмеро людей загинули, ще п’ятнадцятьох поранили. Усі були китайцями.
Цього разу всі слухають. Світло в кімнаті стає хворобливо сірим. Риб’ячі хребти розкладаються на наших очах. Про безтурботну трапезу забуто. Вона стає лише нагадуванням про кістки та смерть.
Нам першим порушує тишу:
— Не може бути. Де ти про це почув?
— Усе місто гуде, — відповідає Нельсон. — Вочевидь, невдовзі буде й у газеті. Рок-Спрінгс, штат Вайомінг. Білошкірі шахтарі припхалися зі зброєю в китайський квартал і почали стріляти. Кажуть, у будинках горіли тіла.
Мимоволі перед моїми очима спалахує ієрогліф слова «вогонь» — 火. Жовтогарячий, злий, він усе облизує своїми язиками. «Вогонь» неможливо написати без ієрогліфа для слова «людина» — 人. Вогонь — це людина, яка втрапила в пастку між двома язиками полум’я.
— Ні, — каже Нам. Однак усі розуміють, що його заперечення не має жодного сенсу, бо те, що каже Нельсон, вочевидь, є правдою. Ми озираємося, щоб глянути на вхід до крамниці, ніби можемо зараз побачити там натовп, тільки цього разу з гвинтівками та рушницями замість плакатів.
Нельсон падає на стілець. Я не знаю, що сказати. Ніхто з нас не знає. Перед нашими очима тільки одне — картина того, як волали й розбігалися китайці. Проте їхні крики були марними. Вони не чинили спротиву, а здіймали руки вгору та благали в дуло зброї. Усе було марно. Усе даремно, бо кров пролилася з їхніх тіл, бо вони згоріли. Я обертаю вгору долоні й дивлюся на темно-сині вени на зап’ясті. Та сама кров, нагріта під тим самим сонцем.
Отак ми й сидимо, аж доки чуємо, як відчиняються двері та дзеленчить дзвінок. Десь там покупцеві щось треба. Так ми згадуємо, що ще живі.
18
Минає два дні, перш ніж ми бачимо згадку про це в газеті. Я мала б займатися останніми приготуваннями до від’їзду, але новина про погром застрягає в мені та робить мої рухи млявими, а голову — порожньою. Вільям говорив про несправедливе ставлення до китайців, але такого я собі навіть не уявляла. Невже погрому теж передували протести? Я думаю про Нама й Лума та дріб, що градом сиплеться на крамницю.
Гроші лежать неторкані під подушкою. Я вже не витягую їх, щоб порахувати. Це дратує Лінь Дайю, яка не припиняє тараторити про поїздку.
— І що такого нового ти почула, чого не знала раніше? — постійно допитується вона мене. — Ми й так знаємо, яка Америка насправді. Саме тому треба їхати додому.
Крити нічим. Вона має слушність. Але мою душу рве від палаючих тіл. Мені сниться небо, з якого ллється кривавий дощ, а коли я прокидаюся, мої руки несамовито шукають під нічною сорочкою серце, щоб упевнитися, що воно досі б’ється, що моя кров ще в мені.
Замітка з’являється на другій шпальті «Пірс сіті майнер». Заголовок дрібними буквами, одразу під рекламою нового засобу для чищення взуття:
БУНТ У РОК-СПРІНГС: ШАХТАРІ ПЕРЕХОДЯТЬ ДО ДІЙ
У заголовку ні слова про те, що сталося. Погром. Не згадано ні про двадцятьох вісьмох загиблих, ані про п’ятнадцятьох поранених, ані про згорілі тіла. Я переходжу до самої статті й уважно вчитуюсь у кожне слово. Там пишуть: «У Рок-Спрінгс шахтарі, обурені несправедливістю, яка виявляється в наданні переваги китайцям під час прийому на роботу, взяли справу у свої руки та влаштували бунт у китайському кварталі. І хоча результат протесту був далеким від ідеального, не можна не брати до уваги того, що при вчиненні насильства мали місце пом’якшувальні обставини».