Перечитую останнє речення. Шукаю, що означає «далекий від ідеального». Смерть двадцяти восьми осіб — це далекий від ідеального результат? Що вони опинились у пастці у своєму ж кварталі — місці, яке створили для себе? Що їхні тіла валяються на вулицях, а кров упереміш із пилюкою червонить землю?
Я беру газету з собою у «Твінфлавер». Зустрічні білі обличчя невідривно витріщаються на мене, а перед очима мелькають нанесені фарбою мітки. Уперше я відчуваю до них величезну зневагу, ніби вони безпосередньо відповідальні за те, що сталося.
— Ти це бачив? — кидаю газету на столик перед каміном у Нельсоновій кімнаті.
Нельсон протирає свою скрипку шматочком жовтої тканини. Струни стогнуть і скриплять, коли він їх чистить.
— Так, уранці, — каже юнак стомленим голосом. — Я не здивований. А ти?
Його спокій, яким я завжди захоплювалася, тепер мене обурює — ще одне нове відчуття за сьогодні.
— Що це за пом’якшувальні обставини? — запитую. — Чому вони не називають це погромом? Убивством?
— Вони не єдині, — його очі повільно зустрічаються з моїми, ніби сам процес їх підняття забирає в нього останні сили. — Кілька газет у штаті Вайомінг висловили підтримку білошкірим шахтарям. Багато хто вважає їхні дії виправданими.
— Як вони можуть таке казати? Це було вбивство і всі це знають!
— Сядь, Джейкобе, — промовляє він. — Знаю, ти гніваєшся. Я теж був розлюченим.
Я сідаю.
— Я розмірковував над тим, що сказав Вільям, — веде далі Нельсон. — Я поспішно відхилив його пропозицію, проте не вважаю хибним його прагнення допомогти. Такі вбивства триватимуть, якщо ми сидітимемо склавши руки.
— То ти поїдеш разом з ним у Сан-Франциско?
— Ні. Але Вільям сказав мені, що в деяких місцях, як-от басейн річки Бойсе, Каліфорнія та Орегон, люди намагалися подати до суду на місто за звірства проти китайців. Гадаю, мені слід спрямувати свої зусилля на те, щоб робити щось схоже тут.
— Ти подаси в суд на Рок-Спрінгс?
— Я спробую. Але сподіваюся, що не сам.
Під його поглядом я знічуюся. Він вірить у людську доброчесність. На думку Нельсона, зло само себе виправить, бо світ стоїть на справедливості. І він сподівається, що я можу стати частиною цієї доброчесності та справедливості, але ні, це не про мене. Я — дитина світу, у якому й досі панує зло. «Як, по-твоєму, я опинилася тут, перед тобою?» — кортить мені запитати його.
— Ні, — відповідаю я. — Не можу.
— Що ж, це розчаровує.
— Це не моя батьківщина, — нагадую йому.
— Гадаєш, чиясь із нас? Ті, хто зараз живе в цих краях, були тут не завжди. Цю землю вкрали, і грабіж перетворився на змагання. Люди, які заволоділи цією територією, думають тільки про свою шкуру, про власне виживання.
— Вибач, — відповідаю. — Я вірю в твоє прагнення, проте не можу тобі допомогти.
— Бо тобі байдуже?
Цієї миті я відчуваю страшенну потребу, щоб Нельсон дивився на мене як завгодно, тільки не з таким виразом обличчя — сповненим жалості, розчарування та переосмислення образу доброї, сміливої людини, якою він мене вважав. І я чую, як з моїх вуст злітають слова:
— Бо я їду з Вільямом до Каліфорнії. Збираюся знайти «Шість китайських компаній» і попросити їх відправити мене додому.
Його обличчя не змінюється. Ми могли б пробути в цій кімнаті роками, але так і лишилися б не більш ніж знайомими. Те, що було між нами, помирало.
— І коли вирушаєш? — питає він байдужим голосом.
— Через три дні.
— Ясно.
— Вважаєш мене дурним? — тепер уже я його запитую.
— Ні, — відповідає він. — Вважаю тебе егоїстом.
Кумедно, що після всього пережитого саме це болить мені найбільше. Відчуваю, як перекошується моє обличчя в його присутності. Тепер я не більше, ніж бур’ян. Я — непотріб. Мені не варто цього казати. Знаю, що не варто. Але його слова, його поспішні висновки про мене щось у мені відібрали. І знову нове відчуття: потреба виправдатися.
— Та як ти можеш називати мене егоїстом? — питаю я, хоча й розумію, що мої слова заведуть наші відносини туди, звідки, може, ніколи не буде вороття. — Ти ж сам увесь цей час зустрічався з нею. Вона одна з них. Звідки ти знаєш, що вона не розділяє їхніх поглядів? Ти справді думаєш, що вона піде на дно разом з тобою, якщо вас викриють? Ні, вона скаже, що ти її силував. Назве тебе китайським нехристом, черговим кулі, який дав волю своїм звірячим бажанням і скористався ще однією невинною білою жінкою!