– Ви були тут недалеко, може, зустрічали когось із Гданська… Я хотів би запитати, чи не знаєте часом поручика Станіслава Коса?
Партизан якусь мить мовчав, потім прошепотів лише два слова:
– Янеку, синку…
Вони не обнялися, не потиснули рук. Стояли і дивились один одному в обличчя.
Саакашвілі зрозумів і здивовано мовив:
– Оце тобі маєш!
Єлень теж почав розуміти, нахилився до механіка й шепнув:
– Слухай, чи це…
Гжесь кивнув головою, смикнув Густліка за рукав, і вони обидва відійшли за танк.
Янек, спершись головою у гребенястому шоломофоні на батькове плече, бачив на землі гостру тінь від.дула, весняну світло-зелену траву. Шарик присів поруч, уважно дивився на обох, нашорошивши шпичасте розірване вухо.
Далі перед ними лежала затока, з якої вітер зганяв рештки димової завіси. Праворуч вимальовувався наїжений щоглами затоплених кораблів Гданський порт. Він уже не був мертвий. Над кількома будинками майоріли біло-червоні прапори, по воді повільно рухався човен, і мотор його стукотів, мов у дитячій іграшці.
Навколо галасували танкісти й автоматники. Поруч хтось комусь пояснював:
– Чоловіче, це вже кінець. Я тобі кажу: за кілька днів і в Берліні вже закінчать.
Але батько й син знали, що кінець війни – це тільки початок чогось іншого. Саакашвілі постукував по гусениці – перевіряв, чи справні траки. Єлень коротким ломом збивав засохлу грязюку.
– Нам потрібно багато часу, – сказав Янек. – Я хочу знати все, що було спочатку.
– І ти мені про все розповіси, – мовив батько. – А тепер, громадянине командир, ходімо, бо екіпаж узявся до роботи, і нам теж не личить байдикувати.
– Гаразд. А коли я тобі розповідатиму, то почну з оцього. – Янек підняв прикріплений на грудях Хрест хоробрих, а з кишені мундира дістав велике пухнасте вухо.
– А це що таке? Чиє?
– Тигрове.
Шарик загавкав, підтверджуючи, мовляв, правда, що той цікавий світ – світ собаки Шарика, Янека, та багатьох інших речей – почався з тигрячого рику.
З польської переклав
Станіслав Савков
Художник
Георгій Малаков
Видавництво ЦК ЛКСМУ “МОЛОДЬ”
Київ 1971