Та Янек переоцінив противника. Видно, той боявся підійти надто близько до нерухомої, але грізної машини, бо раптом попереду, з правого боку, за купою руїн мелькнула його голова. І зникла, за мить з'явилася знову, і рядом, мов важка груша, – фаустпатрон.
Кос намагався піймати ціль на мушку кулемета, але не міг, бо кулемет уже не повертався далі.
– Гжеою, поверни праворуч, – гукнув він, знаючи, що не встигне, що вже надто пізно, бо ворог зараз натисне пальцем на спуск і вистрелить.
У вибитому вікні на першому поверсі майнула довга, витягнута в стрибку тінь, і вівчарка вмить навалилася на гітлерівця, що причаївся біля стіни. Фаустпатрон випав йому з рук, зсунувся вниз і вперся важкою головою в бруківку.
Янек висунувся у відкритий люк і щосили закричав:
– Шарику, сюди!
Почекав якусь хвилину, покликав удруге, втретє, і ось біля самісінького його обличчя з'явилася собача морда, – вівчарка повернулася в танк.
Тої ж миті з обох боків надбігла піхота, затріщали автоматні черги.
– Вперед! – наказав Василь.
Танк рушив, Янек уже на ходу закрив люк і знову схилився над прицілом. Спереду стирчали гострими шпилями руїни готичного костьолу. Вони ще диміли. З-за них стріляли кулемети, час від часу били міномети. Василь відповідав їм гарматними пострілами.
Танк повернув трохи праворуч, щоб сховатися за деревами, які росли уздовж тротуару, а потім заїхав за виступ стіни. Німці перестали стріляти, і танкісти якусь хвилину спокійно чекали на піхоту, що очищала сусідні будинки.
Раптом зверху, прямо над їх головами пролунали кулеметні черги, і на броню одна за одною стали падати гранати, всередині танка аж загуркотіло.
– Відкіля вони кидають, хай їм чорт? – спитав Гжесь.
– Зверху, – відповів Єлень.
– Ще в мотор поцілять!
– Стукни в ріг будинку, тільки злегенька, – наказав Василь, повертаючи башту дулом назад.
Саакаштвілі одвів танк на кілька метрів назад, рушив уперед, набрав розгону, а перед самою стіною виключив швидкість. Тридцять тонн сталі вдарило в мур. Зверху посипався град цегли, пилюка закрила все, тільки чути було в темряві, як гарчить наляканий Шарик і дедалі голосніше руде мотор. Григорій знову додав газу ж на першій швидкості почав вилазити з-під руїн. Танк поліз трохи вгору, потім осів і, звільнившись, виїхав на бруківку.
– Вся стіна повалилася, – сказав Єлень, поглядаючи назад. – А нуди дівся той хлопець?
Підлітка ніде не було видно, й танкістам уже ніколи не судилося побачити його, взнати, що з ним сталося, як його звали.
Раптом у навушниках виразно почувся голос Ліди з штабної радіостанції.
– Я – «Вісла», я – «Вісла»… «Граб-одии», де ви? Прийом.
– Я – «Граб-один». За нами широка алея, на ній і з правого боку церква. Зліва горить костьол, – відповів Кос. – Позавчора було все в порядку. Прийом.
– Я – «Вісла», дякую. Який костьол? Бачиш попереду парк? Відповідай, бачиш парк? Прийом.
Під час цієї розмови танк посувався вперед за піхотою, на ходу стріляв з гармат». Потім,, зупинившись на мить, розбив бетонний бункер і поїхав, далі брукованою вулицею, що трохи піднімалася вгору.
– Я – «Граб-один», парк у мене попереду, а ліворуч- міст… О боже, це ж Вісла! Справжня Вісла під мостом!
Танк знову виїжджав на поперечну вулицю, і з лівого боку щоразу виразніше видно було міст, на п'яти биках, схожих на тунель із металевих ферм на двох середніх прогонах, вигнутих дугами вгору.
– Механіку, ліворуч, – наказав Василь. – Газ! Додай газу.
Янек зненацька відчув холод, від якого стягнуло м'язи обличчя й по спині побігли мурашки. Це ж саме та мить, про яку говорили вчора увечері – вони прорвалися, до мосту залишилося їм кількасот метрів. Якщо встигнуть, якщо ця атака захопила ворога зненацька, то, можливо, за кілька хвилин вони будуть на тому боці, у Варшаві.
«Рудий» мчав дедалі швидше, гуркотів по бруківці, обганяв піхотинців, ніби кінь рицаря, який підганяє його острогами.
Тепер міст, немов квадратний тунель, був прямо перед танком; а на другому, високому березі видніли будинки, а над ними – дим і червоне полум'я пожеж. До мосту все ближче – двісті, сто п'ятдесят, сто метрів…
Посередині мосту блиснув широкий, яскравий спалах. Ферма наче знехотя піднялась угору, стала сторчма, і аж тоді на них війнуло вибухом.
Поки вибух тротилу ще не заглушив усього, Василь устиг крикнути механікові:
– Гальмуй!
Та коли б навіть Саакашвілі й почув цей наказ, він не встиг би його виконати. Танк раптом зупинився, як зупиняється перехожий від грізного подиху урагану, а потім, безсило молотячи гусеницями по бруківці, розвернувся і став боком біля самого крутого в'їзду на міст. Зверху падали пошматовані, погнуті залізні балки. Василь устиг ще помітити, що з нашого боку річки вцілів один проліт, і ту ж мить танк здригнувся од важкого удару по броні. Блиск вибуху проникнув до самого мозку, шарпнув усім танком.