Віддалік старий Черешняк пояснював командирові бригади:
– Чужому б не сказав, але вам, пане генерал, як батькові. За той час, що Гітлер у нас правив, німці забрали в мене кобилу, корову, три свині, добрячу сокиру, чотири лопати.
– Пане Черешняк…
– Отже, якби син знайшов…
– Але ж подумайте: саме натрапить і пізнає вашу сокиру або лопату в такій великій країні, як Німеччина?
– Сокира чимала, і легко б її можна пізнати, але як не натрапить, а ненароком побачить схожу…
Генерал зупинив його жестом і, звертаючись до екіпажу, запитав:
– Візьмете четвертим малого Черепшяка?
– Та ж він не такий і малий… – пробурмотів Єлень.
– Звуть його Томаш, – докинув старий.
Янек глянув на Густліка, на Григорія: вони непевно знизали плечима.
– Грає на гармошці, – буркнув грузин.
– Чого не вміє, то навчите. Екіпаж повинен бути повний.
– Візьмемо, пане генерал. – Янек зітхнув, немовби нереконуючи самого себе, й скоса подивився на Віхуру.
– Я вже візьмусь за твою науку, шибенику, – грізним шепотом пообіцяв новачкові Густлік.
– Згода, беремо хлопця, – сказав генерал до Череш-няка.
– Отож, пане генерал, якби кінь, навіть не дуже до нашого подібний, знайшовся у вас, пане генерал, аби до оранки згодився, то я б міг одразу… Бо навіщо кінь там, де танки?
– Заждіть,… Ви, Кос, сідайте зі своїми в машину, їдьте до танка і ладнайтесь в дорогу. Обмундируйте сина, а ми тут з батьком ще трошки поговоримо.
– В машину! – наказав Янек.
Густлік і Григорій, ставши на колесо, спритно стрибнули в кузов. Томаш, приміряючись із підніжки, щось побачив у кабіні.
– Гармошка, – осміхнувся й простягнув руку.
– Не твоя, – зупинив його Віхура. – Ти вже якось на ній грав – і що з цього вийшло? Лізь нагору.
– Зачекайте, – попросив старий.
Підійшов до сина, став навшпиньки, поцілував його в лоб. Тоді повісив хлопцеві на шию невеличкий медальйон на шнурку, перехрестив. Скінчивши батьківські обряди, схопився за кермо, що стирчало з кузова, і стяг велосипеда.
– Що ви робите? – гукнув Віхура.
– Це ж мій, – відповів Черешняк, – там, на баржі, я вам його тільки позичив, пане капрал. Може й капелюх знайшовся?…
Віхура, сердито грюкнувши дверцятами, вдарив сам себе по голові. Засичавши з болю, пошукав у кабіні і, рушаючи з місця, викинув у вікно сірий капелюх. Селянин підняв його, обтрусив об коліно, надів на голову. Ведучи велосипеда, підійшов до генерала і знову заходився щось йому пояснювати.
Наступного дня на світанку Черешняк разом з конем був уже на контрольнім пункті при виїзді з Ґданська. Червонів тут шлагбаум, жовтів дороговказ, чорніла дерев'яна будка для солдатів, які чекали попутних машин. Старий селянин лівою рукою тримав за кермо велосипеда, в зубах – віжки, а правою показував документи офіцерам: польському і радянському.
– В порядку. Можете їхати.
Швидко поклав документи до того ж мішечка, де були гроші, і, зашморгнувши, сховав його за пазуху. Потім, вийнявши з рота віжки, чемно відповів:
– Бувайте здорові.
Сів на велосипеда й поїхав по шосе, ведучи на віжках дужого битюга. Поволі натискував на педалі, однією рукою тримаючи високо підняте кермо. Щохвилини зиркав через плече на нову «покупку». Кінь форкнув.
– На здоров'я, гнідий, на здоров'я, – щиро побажав йому господар.
Розділ ІІІ ПАСТКА
На початку квітня в останнім році війни безлюдними були поморські дороги й села. Прикривши берег спостережними постами, рідкими опорними вузлами і рухомими резервами, війська пішли на захід – за Колобжег, під Щецін і на Одер. Польські переселенці тільки-но починали прибувати і, зважаючи на тривожні часи, зосереджувалися, головно, по містах. А німців не було й сліду – ще в лютому й березні вимели їх звідти суворі накази рейхс-фюрера СС Гейнрїха Гіммлера, які загрожували смертю кожному, хто б осмілився залишитися на місці, а не відійти разом з фронтом.
Вітер свистів у вибитих вікнах, хазяйнував у кімнатах, гойдався на рипучих дверях. Жалісно ревіли покинуті корови, яким молоко розпирало вим'я. Здичавілі кудлаті собаки з налитими кров'ю від голоду очима збивалися у хижацькі зграї і нападали на худобу, загризаючи слабшу або покалічену.
На безлюдному шосе валялося ганчір'я, зім'яті гусеницями золотисті патронні гільзи, жерстяні кухлі, фляжки і казанки. В кюветах, поруч із обгорілими автомашинами й розбитими снарядами транспортерами лежали перекинуті селянські вози без коліс. З телеграфних стовпів звисали обірвані дроти. З різким, схожим на кулеметні черги торохтінням, по шосе пролітали радянські патрулі на мотоциклах. Над колясками стирчали дула ручних кулеметів.