Сидів отак, слухав і міркував, як умовити товаришів, щоб не кидали «Рудого». Кілька танків у бригаді, в яких знесено або пошкоджено башти, працювали тягачами, витягували підбиті машини з-під вогню. Броньований тягач дуже потрібний, але якби екіпаж не хотів перейти на технічну службу, то можна б і нову башту поставити. Як уже гармату мали поміняти, то…
Ззаду безшумно підійшов Янек і сів поряд.
– Ще не час змінятися, – запротестував Саакашвілі.
– Знаю, та не спиться, – відповів пошепки Янек. – Усе думаю, чи добре, що Томек пішов. Наймолодший серед нас, найменше на фронті.
– Чорного витяг.
– Не все можна вирішувати жеребом.
– Щодо «Рудого» Янеку, треба добре подумати…
– Не журися цим. Хтозна, що нас чекає завтра, а тут до ранку ще далеко.
Зашелестіли канати, на яких Єлень влаштував собі постіль, і сам він підійшов до друзів.
– У фриців підривна команда,, то свята річ, – пояснив своїм лагідним низьким голосом. – До ранку ніхто напевно не потурбує, тільки сніданок мають принести…
– Чому не спиш? – буркнув Янек.
– Тому, чому й ти, мухи кусають… Перейде той То-мек через лінію фронту?
Ніхто на відповів, бо від Одеру долинуло гурчання, яке згодом переросло в грізний рев авіаційних моторів. Майже одночасно блискнула ракета, загавкали зенітки, і застогнала земля під тягарем- вибухів, і щораз ширше почав розливатися рудий блиск пожежі.
Усі троє встали і, задираючи голови вгору, намагалися розгледіти на затягнутому димом небі літаки, що відлітали.
– З зірками, з шахівницею? – гадав Густлік.
– Все одно. Не менше шести, – промовив Григорій.
– Скинули на Рітцен, – сказав Кос, – з цього, мабуть, виходить, що наші вранці штурмуватимуть місто.
– Бомбардування допоможе.
– Або зашкодить.
– Досвідчений солдат усе оберне на свою користь, – сказав Саакашвілі. – У сиву давнину перси облягали грузинський замок Ксані. Грузини мужньо захищалися, але голодували, а ще гірше – не мали вже води. Тоді один з лучників вистрелив в орла, що пролітав над мурами. Мертва птиця впала на майдан, в кігтях мала рибу. Командир замку Ксані не дозволив її з'їсти і викинув через бійницю у вежі. Рибу знайшли перси й відмовилися від облоги, переконані, що в грузинів є і їжа і вода.
– Ось бачите, – підтакнув Густлік. – Усе буде гаразд, – заспокоїв друзів. – Він не такий дурний, як здається.
– Може, треба було піти двом? Якби один не пройшов або збився з дороги…
– Я б ще встигнув, – пожвавішав Густлік. – У фріцівськім мундирі… Навіть як хто запитає…
Зненацька почули умовний сигнал, але тихий і якийсь обережний.
– Повернувся, – прошепотів Кос, однак мимоволі потягнувся за автоматом.
Утрьох спокійно підійшли до брами, стали напоготові під муром, однак не сподіваючись якоїсь загрози.
– Хто там? – ліниво запитав по-німецьки Густлік.
– Відчиніть, – відповів спокійний голос.
– Не так швидко! Тут підривна команда «Повідь», – говорив, поволі прочиняючи віконницю, щоб визирнути назовні.
– А тут СС, – пролунала різка відповідь. – Відчиніть.
– Четверо, – прошепотів Єлень, звертаючись до Коса.
– Впускай без пострілів, – наказав Янек, ледве ворушачи губами.
– Айн момент, – голосно відповів Густлік, широко відчиняючи хвіртку.
На територію шлюзу вступив офіцер у чорному як ніч мундирі, за ним троє здорованів з автоматами.
– Де обер-лейтенант?
– Момент, – повторив Густлік.
Хотів зачинити хвіртку, але останній есесівець всунув чобіт поміж двері, спідлоба приглядаючись до сілезця. Єлень випростався мов пружина і вдарив знизу вверх автоматом, який тримав обома руками.
Кос накинувся на першого праворуч, підбив ноги, звалив на землю, а коли той намагався встати, вдарив його в потилицю.
Григорій стояв найдалі. Поки встиг підскочити до есесівця, той уже підняв автомата до пострілу. Та спантеличений блиском клинка, відсахнувся, затуляючись автоматом. Грузин ударом в груди звалив німця на землю.
Офіцер прицілився в Саакашвілі з пістолета, але той встиг держаком вибити в нього зброю. Есесівець пустився навтіки. Григорій скочив за ним, зачепився ногою за трупа і впав. Есесівець пробіг клумбу з братками і вже тупотів чобітьми по містку на той берег шлюзу.
Проти неба чітко вимальовувалась його постать.
Кос влучно зрізав його автоматною чергою. Есесівець підстрибнув на ходу і звалився у прірву шлюзу.
Задихані й розпалені боротьбою, всі троє довгу хвилину чекали, поки хлюпне вода. Лише потім відітхнули з полегкістю.
– У мене не було іншого виходу, – промовив Кос. – Інакше утік би й негайно привів нам на шию своїх друзів. Або наробив би гармидеру, підірвавшись на міні по той бік шлюзу.