– Може, не звернуть уваги, – втішив Єлень. – Мало хто стріляє?
– Але есесівці второпають, що пішло четверо і жоден не повернувся. Не діждемося спокійно ранку.
– Такий, як був у тебе, – сказав Григорій і вручив Янекові піднятого з трави довгоствольного офіцерського пістолета. – Бери й не дивись косо на мою шаблю.
Внизу різко задзеленчав телефон. Довго не вмовкав.
– Обдурити? – запропонував Густлік.
– Спробуй, – погодився Кос. Біля кулемета залишився Григорій.
Янек, скориставшись оказією, проїхався бильцями стрімких сходів.
– Команда «Повідь» слухає, – доповів Густлік. Хвилину слухав, а потім, трохи вагаючись, не певний, чи йому повірять, сказав:
– Унтершарфюрер з своїми людьми вже пішов. Потім знову довго слухав, тоді зморщив носа й поклав трубку, в якій люто булькав чийсь голос.
– Гицелі приходили по того Кугеля, який був замкнений на баржі. І гадки не мав, що через того обер-єфрейтора, хай йому грець, буде стільки галасу. Хай би його взяли.
Крики в трубці затихли, і саме тепер цей мовчазний шматок ебоніту видався грізним. Янек обірвав дроти.
– Жереба кинуто.
– Де? – здивувався Густлік.
– Так сказав Юлій Цезар перед тим, як перейти ріку Рубікон і розпочати війну.
– Звідки знаєш?
– Зі школи, з уроків історії.
– Я не мав коли вчитися, але як закінчиться війна, то щотижня читатиму по книжці.
– Як закінчиться війна… – почав Янек, але не закінчив і спитав: – Ну, старий, що робитимемо в останню хвилину перед боєм?
Густлік замислився, похнюпивши голову, потім відповів:
– Не знаю, як ти, а я сховаю гармошку в бункері, щоб не пропала. Томек дуже побивався б.
Добродушно буркотів, закидаючи собі на плече рюкзака, взяв гармошку й пішов на подвір'я, за ним Кос із ротмістровим кашкетом у руці. Пішли навпростець через клумбу, по розквітлих братках.
– Екіпаж! – гукнув раптом Саакашвілі.
З-за стіни почулося хурчання автомобільного мотора і голоси. Янек перший скочив на сходи, Густлік – за ним.
Хтось гупнув у металеву браму раз і другий. Вдарив одинокий автомат.
Саакашвілі відповів кулеметною чергою.
Єлень зітхнув, вибрав один із ящиків з мінами, завдав на плечі й рушив сходами вгору.
– Хлопці! – гукнув крізь гуркіт пострілів. – Я тут чудові міни приніс.
Поставив ящика на підлогу, відгвинтив запобіжник запалу і крізь діру в дасі кинув міну вгору. Міна вилетіла, як із ствола. Ще секунда – й знизу сліпуче блиснуло, вибух заглушив усі звуки.
Розділ XVII СВІЙ
Черешняк пам'ятав околицю. Коли стояв на варті, добряче роздивився місцевість. На початку трохи забарився, але, залишивши під хвірткою гармошку й ротмістрового кашкета, попростував швидко і впевнено.
На задимленому небі тьмяно блимали зорі, ті ж самі, що й над Студзянками. Задні колеса Великого Воза вказували на Полярну Зірку, а по ній будь-який напрямок одшукати неважко: схід по тій руці, якою береш ложку або гвинтівку, захід ліворуч, де серце, а південь – за спиною.
Скоро дійшов до лісу, ні з ким не здибавшись. В лісі побіг підтюпцем, щоб надолужити згаяний час. Розігрівся, посмілішав. Перетнув вузьку вологу галявину і скраю її, за два кроки від дерев, зачепив ногою за дріт, натягнений низько над землею.
Падаючи, почув зліва й справа шалений дзенькіт порожніх консервних бляшанок. Миттю перекотився під кущ ялівця й завмер. Скільки разів сам натягував дроти, вішав на них бляшанки, сміявся, коли німецькі патрулі дзвонили уночі, а зараз сам ускочив у халепу.
На танку, який стояв осторонь і Томаш.його раніше не помітив, одхилилася строката маскувальна сітка. Зсередини виліз солдат, розгледівся навколо, прислухався до дзенькоту, що стихав, водячи туди й сюди дулом автомата.
Бляшаний дзенькіт, певне, сполохав зайця – той спочатку завмер зі страху, а потім кинувся навтіки, мало не наскочив на Томаша ї, ще дужче злякавшися, відскочив убік, помчав великими стрибками.
– Дурний заєць у лісі танцює, – мовив німець до своїх колег у танку і зник у башті.
Томаш витер піт з обличчя і шиї. Поповз, обережно придивляючись, чи не натрапить знов на дріт. Завмер на мить і втулив обличчя в траву, бо щось затріскотіло поруч. Підвів поволі очі й побачив: другий заєць, можливо напарник першого, заплутався в маскувальній сітці, розіп'ятій між кущами.
Черешняк, подумавши трохи, добув ножа; вхопивши сірого за вуха, щоб не дригався, розрізав сітку і вивільнив зайця. Тим самим оддячив заячому роду за виручку.
Повз ще добрих сто метрів, поки наважився підвестися, встати на рівні ноги. Скрадався поміж деревами. Цього разу далеко не зайшов: знову надибав дроти. Кількома спіралями повзли по землі вліво й вправо. Шансів обійти їх було мало, вірогідніше, що десь тут поблизу стовбичив вартовий.