Офіцер стояв на газоні серед поламаних квітів, жестами вказував місця водіям машин, командував.
– Перша і друга гармати… Поляки наступатимуть звідти. Третя і четверта гармати…
Солдати хапали лопати, енергійно розкопували газона, готуючи вогневі позиції для гармат.
– Їсти хочеш? – запитав один із канонірів сусіда.
– Як вовк!
– Зачекай, я щось принесу, – пообіцяв перший.
Встромив лопату в землю, підійшов до останньої гармати і старанно знизу вгору почав розшнуровувати брезента.
– Ти що тут робиш? – спитав вартовий.
– Тихо, – голодний простягнув вартовому пачку сигарет, аби той не заважав.
Вартовий узяв сигарету, поклав за вухо на потім і відступив на кілька кроків. Зупинившись під стіною біля вирваної віконної рами, дивився, як канонір засовує досередини голову й влазить до пояса під брезент.
Потім знизав плечима, повернувся і пішов до інших гармат. Саме тому не бачив, як артилерист раптом рвонувся назад, але зразу ж обм'як і вповз, або, певніше, його затягнуто досередини. Мить ще виставала нерухома, дивно скручена нога, але й та зникла.
Вгорі наростало гудіння моторів.
– Батарея, увага! – наказав офіцер. – Приготуватися до бою!
Почувши команду, солдати кинули лопати, побігли стягати з гармат брезента. Вартовий оглянувся і здалеку побачив: перш ніж артилеристи добігли до останньої гармати, од неї відокремилася чорна постать і зникла у вікні першого поверху. На хвилину замислився, хто ж це ухиляється від служби, та знову здвигнув плечима і перевірив, чи не загубив сигарети.
Скочивши через підвіконник досередини будинку, Черешник негайно прослизнув попід стінками до сходів і побіг на другий поверх, пам'ятаючи, як Густлік повчав його, що противник полюбляє сидіти або в підвалах, або на горищі. На поверсі, здається, не було нікого, проте Томаш забився у темний куток за кахляною грубкою і дивився униз на трикутний майдан, на.мангани, що під'їжджали під стіну будинку, на гармати, з яких каноніри спішно здирали чохли. Стволи гармат задерлися вгору, готові до бою.
Біля четвертої гармати знайшли трупа, солдати поклали його на траву. Хтось підбіг до офіцера й доповів про випадок, але той одмахнувся, його цікавило єдине – літаки пролетять чи атакуватимуть?
Вгорі блиснув вогник і, замиготівши, яскраво засяяв. Освітлювальна ракета залила майдан і гармати сліпучим сяйвом. Гудіння моторів заглушувало команди офіцера, проте видно було його жести – різко опустив руку – і всі чотири гармати затрусилися, загавкали, посилаючи в небо смуги трасуючих снарядів.
Томаш почувався безпечно за грубкою, проте розумів – як не скористається з нальоту, то може не вибратися звідси.
Відклеївся од стіни, навшпиньках підкрався до вікна, що виходило на канал. Глянув униз і відступив за віконну нішу.
Хвилину вагався. Потім прив'язав один кінець мотузки, якою прикріплений брезент, до віконної завіси. Скинув чоботи й поставив біля стіни. Розглянувшись по зруйнованій кімнаті, вибрав широке старомодне крісло і кинув його в канал. Плескіт води не привернув нічиєї уваги.
Поспіхом перехрестившись, Томаш переліз через підвіконня й почав спускатися, тримаючись за мотузку. Босими ногами вишукував шерехатості на стіні, щоб мати хоч якусь підпору. Був щораз ближче від води в каналі – аж коли побачив під ногами вікно, з якого стирчав кулемет. Спробував просунутись убік, але тіло своєю вагою тягнуло його просто на кулеметне дуло. Хлопець застиг, не знаючи, що робити, й повис над водою, немов груша…
Вгорі ревли літаки, поряд дзявкали гармати.
Освітлювальна ракета погасла, прострелена зенітниками. І тут у мороці почувся свист бомб, дедалі дужчий й дужчий. Стрибати чи ні, вагався Томаш.
Спалах розірвав нічну темряву. Одна бомба впала на майдан. Вибуховою хвилею Черешняка кинуло у воду.
Гармати захлинулися, кілька артилеристів пробували гасити автомашину. Поступово стрілянина вщухла, затихло гудіння літаків.
Командир батареї наказав перенести убитого артилериста до сіней цегляного будинку. Сам відійшов убік, зняв каску й, витираючи спітнілого лоба, прошепотів:
– Хто б це міг зробити? Партизани в Німеччині?
Не міг збагнути, хто вбив солдата, а думка про більшовицьких партизанів, що діють в самому серці Німеччини, здавалась безглуздою. Довгу хвилину дивився нестямно у воду, освітлену червоним сяйвом пожежі, захаращену поламаними меблями, бляшанками й пляшками. Під мостом у райдужній плямі колихалася бочка з-під бензину. Брязкіт гарматних затворів повернув до дійсності. Офіцер випростався й попрямував до гармат.