Томаш розповів усе командирові полку, який сидів під стіною на лавці і уважно слухав. Говорив, стоячи перед командиром за два кроки в забрудненому мокрому порваному мундирі. Вода ще капала з одягу, розпливалась у темну, щораз більшу калюжу навколо босих ніг.
Полковник помовчав, тоді сказав до одного з штабних писарів, вищого ніж інші на зріст:
– Дайте йому сухого мундира й рушника. Зубом на зуб не попадає.
Телефоніст подав трубку.
– Чотирнадцятий з Росомака відізвався.
– Далеко дійшов?… Ну, бачиш Берлін?… Натисни. Що До світанку, то твоє… Нема такого лугу, де б піхотинець не сховався. Пригрій мінометним вогнем… Доповідай за годину.
Полковник оддав трубку й далі дивився на Черешняка, який встиг надягти чисту сорочку й застібав трохи затісні штани.
– Пий, – налив з фляги в кухля, подав і почекавши, поки солдат вип'є, запитав: – Розігріло?
– Так. – Томаш усміхнувся, струсив останню краплину горілки на землю.
– Значить кажеш, що як дам чергу з кулемета над тим шлюзом, то роти можуть іти в атаку через греблю, бо твої затоплять місто, скують вогонь противника.
До підвалу вбіг задиханий патрульний хорунжий. Війна його трохи пошарпала, але порівняно з іншими офіцерами вигляд мав непоганий. Легко пізнати, просто з училища.
– Громадянине… – почав доповідати.
– Почекайте, – зупинив його командир і знов звернувся до Черешняка. – Один кулемет, якщо з нього добре пристрілятися, може на греблі знищити десятки людей.
– Три довгі червоні, п'ятнадцять хвилин почекати не стріляючи, – повторив Томаш, якому з утоми заплющувалися повіки й злегка тремтіло плече.
– Пройшов лінію фронту,- пояснив командир хорунжому, який стояв виструнчившись. – Вчора вранці німці полонили екіпаж його танка, проте вони не тільки втекли але й оволоділи шлюзом вище Рітцена… Покиньте тягнутися, починайте думати, – додав неприхильно.
– Екіпаж танка? – здивувався хорунжий.
– Танка, – підтвердив полковник. – Як його звати?
– «Рудий», – промовив Томаш.
– А командир сержант Кос, – доповнив хорунжий.
– Звідки знаєте?
– Передучора опівдні я арештував шпигуна, який мав документи на прізвище Яна Коса. Я відіслав його до штабу армії.
– Що ти на це скажеш? Черешняк тільки знизав плечима.
– Я усе сказав. А тепер хотів би поспати.
– Відведіть його і почекайте поряд, – наказав полковник хорунжому.
– Таких, як ти, треба присипляти дев'ятьма грамами свинцю, – кинув півголосом хорунжий, підступивши до Черешняка і штовхаючи його до виходу.
За дверима підвалу вже хвилину чути було невиразні збуджені голоси, а тепер у двері проштовхнувся поручик у касці, з ремінцем під бородою.
– Радянські розвідники пройшли по нашій ділянці й захопили офіцера, – доповів командир охорони штабу.
– Давай їх сюди.
До підвалу увійшов побитий, забризканий болотом і мокрий німецький лейтенант, а за ним – його конвоїр.
– Товаришу полковник, полоненого взяли в Рітцені. Доповідає старшина Чорноусов.
– Допитайте, – наказав командир полку начальнико ві штабу і простяг руку розвідникові. – Спасибі. Вийшли не до своїх…
– Яка різниця. Однаково.
– Розмовляєте по-польськи?
– Трошки. Під Студзянками разом з першою польською бронетанковою бригадою воювали, та й потім не раз доводилось. Особливо з командою танка «Рудий».
– Невже? – щиро здивувався командир.
– Точно, товаришу полковнику, – запевнив Чорноусов.
– Увесь екіпаж знаєте?
– Звичайно.
– Хорунжий! – гукнув полковник. – Дайте-бо того спеціаліста по шлюзах.
Офіцер привів Черешняка, який ледве розплющував очі та все позіхав.
– Пізнаєте? – запитав полковник росіянина.
– Ні, – похитав головою здивований Чорноусов. – Ніколи не бачив.
У підвалі запала тиша. Покинули навіть допитувати німецького офіцера. Крізь прочинені двері долинала луна недалекої стрілянини, десь поряд гавкали міномети.
– А я вже подумав, що ти порядна людина, – втомлено мовив полковник. – Мало не повірив, мало людей не погубив. Чим тебе фашисти купили?…
– Правду кажу, – відповів Томаш. – Три червоні черги.
– Мовчи! – люто вигукнув командир і повернувся до хорунжого:
– За півгодини польовий суд, вирок виконаєте на світанку.
– Так точно, – виструнчився хорунжий і доповів. – Під час обшуку в шпигуна, громадянине полковнику, знайшли ніж зі слідами крові та підозрілу коробку з хімікатами. Мабуть, отрута, з допомогою якої…
– Мазь до щеплення дерев, – ліниво вставив Черешник. – Учора знайшов,
– Сам її зжереш.
Офіцер рвонув Черешняка за плече, щоб вивести його, але ту ж мить з коридора в підвал скочив собака, гаркнув на хорунжого й вишкірив зуби. Коли офіцер позадкував, собака стрибнув Черешникові на груди й почав лизати обличчя.