– Порішить їх?
– А що?
– Нічого. Вони б нас напевно. Але ж… Треба було залишити в підвалі. Той Кугель…
– Хто?
– Обер-єфрейтор, якого я з баржі привів… Зупинився, почувши під стіною кроки й хрускіт черепиці під чобітьми.
– Хлопці! Нікого поблизу нема? – гукнув від брами Янек.
– Пусто, – відповів Густлік, намагаючись просунути голову в бійницю, аби побачити, що діється внизу.
Стукнули засуви, брязнула хвіртка, вийшло з неї четверо полонених з піднятими над головою руками. Стали шеренгою, один біля одного, спинами до брами.
– Марш, – скомандував Янек.
Німці рушили, карбуючи крок, зійшли з дороги на поле. Важко їм було йти в ногу і тримати стрій на ріллі, але старалися.
Саакашвілі поправив шаблю, засунуту поміж мішки, став навколішки біля кулемета, злегка ворухнув дулом- тримав німців на прицілі.
– Далеко відпускає, – неприхильно сказав Густлік, – ще якийсь утече.
Не помітив, що Кос уже піднявся нагору, і лише коли заскрипіли дошки, здригнув і оглянувся.
– Звідки їх будеш? – спитав неспокійно.
Янек знизав плечима і, не чекаючи на кінець запитання, мовив різко, з докором до механіка, який цілився з кулемета:
– Григорію!
– Чого хочеш? – знітився грузин і, лише зараз зрозумівши ситуацію, додав: – Та я й не думаю стріляти.
– З кого береш приклад?
– А, ти відпустив їх… Думаєш, у Гітлера замало людей і додав йому ще чотирьох, – казав Густлік, буцімто кепкуючи, але в голосі його не було насмішки, тільки полегкість.
Здалека від поля почули, як полонені, підходячи ближче до своїх, почали кричати:
– Друзі! Не стріляти!
Кос у бінокль бачив їхні темні постаті.
– Дали слово, що до кінця війни не візьмуть зброї в руки, – промовив тихо, не відриваючи бінокля від очей.
Перегодом облишив бінокля, став біля Єленя і запитав втомлено:
– Погано зробив? Але ж залишити їх у підвалі – це майже те саме, що спалити живцем. Ти сам казав, що кожної миті можуть підтягнути гармату.
Хлопець був такий збентежений і зажурений, що Густлікові захотілося втішити його. Та що тут скажеш? Надто добре знав гітлерівських солдатів. їм накажуть – і візьмуть зброю, стрілятимуть.
В полі застукотів автомат, Янек, підкинувши бінокля до очей, побачив – двоє полонених упали. Інших двоє кинулись тікати, але далеко не відбігли – кулі наздогнали їх.
Кос тихо вилаявся.
– Усіх? – запитав Єлень. Сержант кивнув головою.
– Так їх есесівці вчать: полонений, значить боягуз, а боягуз нікому не потрібний, розстріляти, – сказав Густлік і, насупивши брови, полічив на пальцях: – їх було четверо…
– Кугель не схотів іти.
– Мав слушність. Що з ним зробиш?
– У бункері є таке мале сховище, на боєприпаси. Ми вціліємо, то й він житиме.
– Гаразд.
– Заведи його, – сказав Кос, подаючи ключі.
– А я консерви підігрію, бо яка то війна з порожнім животом.
Закинувши за плече автомата, Густлік спустився вниз. Почав вибирати консерви з німецьких запасів. Двоє нагорі та він, то значить три бляшанки, порахував на пальцях. Пригадав собі полоненого й додав четверту. Розглянувся навколо, помітив у шибці відбиток свого обличчя, кивнув йому чемно головою – і п'ята бляшанка помандрувала до відра.
Потім вибрав найбільшу сковороду. Взяв дві хлібини, відрізав чималий шматок і сховав до кишені. Врешті захопив німецького багнета, того самого, яким уже раз різав консервні бляшанки, спустився у підвал і відсунув колодку.
– Доброго ранку, Кугель! – привітався по-німецьки.
– Доброго ранку, пане унтер-офіцер.
– Вилазь.
– Ні.
– Вилазь.
– Я сказав – ні.
– А я тобі кажу – вилазь!
Грізний голос допоміг негайно, а голий багнет в Єленевій руці вкрай збентежив обер-ефрейтора. Ідучи по сходах з піднятими руками, він намагався глянути назад – чи близько вістря від його спини, але не міг побачити, бо Густлік застромив уже багнета за пояс.
– Бери, – показав на відро з консервами й сковороду.
Надходив світанок, надворі вже сіріло. Густлік і Кугель пройшли подвір'ям і спустилися до бункера.
Єлень спіткнувся в темряві, тихо вилаявся. Кугель почав поратись, затулив усі три бійниці, засвітив світло.
Тим часом як Єлень розрізав багнетом бляшанки, обер-єфрейтор добув із шафки шматочки сухого спирту, запалив, розігрів сковороду. Рожеві блиски вигравали на скельцях окулярів.
Густлік час од часу поглядав скоса на спокійне, трохи потемніле й схудле з учорашнього дня обличчя аматора троянд. Потім мовчки висипав з бляшанок густий гуляш, який зашкварчав на розпеченій сковороді.
– Сіль і перець, – подав йому Кугель дві коробочки.