– Стій! – наказав Павлов. – Зупини його.
– Шарику! – гукнув Кос. – Ні з місця!
За метр попереду легенько тремтіло павутиння тонких дротів, що їх зачепив собака.
– Сам не впораюся, – сказав капітан, – Ні одна з цих чотирьох струн не повинна бути ослаблена.
– Ясно, – відповів за всіх Віхура.
Всі троє обережно підступили до дротів, і кожен по-своєму взявся гіальцями за дріт. Віхура сперся ліктем на коліно, Григорій приставив кулак до чобота, Кос ліг і вхопив дві металеві нитки біля самої землі.
Шарик хотів допомогти: поволі піднімаючи лапу, присувався ближче.
– Стій, не смій!
– Готово? – запитав Павлов і, глянувши на зосереджені обличчя, сказав: – Ріжу.
Довгу хвилину ніхто не промовив ані слова. Чути було тільки часте дихання і спокійне посвистування капітана.
Перерізавши металеве павутиння, Павлов перейшов на другий бік, став на коліна і почав блискавично працювати пальцями. Спершу відгорнув грудки глини, оголив кінець запалу, потім ухопив його пальцями і, відвівши вбік руку, що тримала дріт, почав викручувати детонатора з міни. Першого звільнив Коса, якому було найнезручніше тримати. Потім, глянувши на краплі поту, що рясніли на лобі Віхури, відпустив і його.
Найдовше тримав дрота Григорій, і коли вже пустив його, з пальців капала кров.
Капітан освітив ліхтариком коридор і уважно оглянув його.
– Чому стискав так міцно? – Янек розірвав перев'язочний пакет і подав Саакашвілі бинт.
– Я подумав, – відповів Григорій, – що коли втримаю, то в цьому році дівчина мені судилася.
– Вперед! – наказав Павлов.
Пройшовши кільканадцять кроків, потрапили до великого довгастого каземату, засипаного під однією стіною коксом до висоти людського' зросту. Зупинилися, вражені розмірами підземелля.
– Скільки? – ще раз запитав Кос.
– Тринадцять.
– Дня не вистачить, щоб перебрати, – почухав потилицю В]хура
– Хто його знає, чи саме тут.
Шарик, який, принюхуючись, мандрував уздовж купи палива, дійшов майже до самого кутка, голосно гавкнув і, стрибнувши передніми лапами на кокс, почав завзято гребтися. З шелестінням посипалися грудки коксу.
– Ах ти ж шибенику! – вигукнув Іван.
– Стій, Шарику, сюди! – кинувся до собаки Янек. Пес не слухав. Ще кілька разів шкрябнув лапами, загарчавши, схопив щось зубами і стрибнув на груди свого хазяїна з рукавичкою в зубах. Янек одібрав її, присвітив ліхтариком.
– Ліва й чорна. Тут її той гітлерівець загубив.
– Увага! – Павлов показав на чорний дріт, що стирчав із коксу. – Коли до нього доторкнутися, злетимо в повітря. Все залежить од того, чи вчасно доберемось до міни.
– Григорію, біжи до танка! – наказав Кос.
– Чому, я можу, – грузин показав на ліву руку, а праву сховав за спину.
– До танка! – різко повторив командир. – Бігом! Пришли Густліка з лопатою.
Ще не затихли кроки Григорія, а вже всі троє взялися до роботи. За прикладом Павлова хлопці легкими ударами пальців збивали вниз грудки коксу. Треба було робити це рівномірно, обережно. Віхура копнув заглибоко в одному місці, і кокс одразу посунувся лавиною…
Усі закам'яніли на мить. Іван грізно зиркнув і знову узявся до роботи.
– Скільки? – спитав капрал.
– Не має значення, – відповів капітан. – Вже й так не втечеш.
Кокс зсувався трьома струмками, а внизу під стіною працював Шарик, із запалом одкидаючи вугілля лапами за себе.
Прибіг Густлік з лопатою. Одразу зрозумів становище.
– Відсунься, Шарику. Відпочинь трохи, а я попрацюю.
Ритмічно побрязкувала лопата. Під трьома парами рук купа коксу меншала,- дедалі вище стирчали грізні вуса запалів, і врешті з'явився могутній корпус авіаційної бомби.
Тепер робота пішла швидше. Павлов дістав з кишені лікарського стетоскопа, засунув кінці у вуха.
– Стоп!
Приклав трубку стетоскопа до бомби – тиша. Просунув нижче і почув грізне, чітке цокотіння годинникового механізму.
– Підтримайте мене, щоб не посунувся.
Густлік широко розставив ноги, вхопив Павлова за поперек і, зігнувшись у дугу, застиг.
Капітан, посвистуючи, припасував спеціального ключа до обох округлих заглиблень. Легенько натиснув. Метал не піддавався. Різко смикнути за ключ було небезпечно, бо саме тут стирчали найгустіше грізні вусики дротів. Поступово, аж до болю, напружував м'язи. Та ось гвинтова нарізка заскреготіла. Кришка повернулася один раз, другий і нарешті зсунулася вниз по купі коксу.
Янек подав ліхтарика. Іван заглянув досередини, потім засунув туди руку і деякий час робив там щось пальцями. Врешті цокання вщухло. В тиші чути було лише дихання людей, посапування Шарика. Капітан двома пальцями вийняв невеличкий механізм, оглянув і кинув на кокс.