Командири напружено стежать за цим етапом бою, знаючи, що наближається хвилина, коли під ударом, котрий за своєю силою дорівнюватиме сотні попередніх, лопне якась головна артерія, зламається психічний стам оборонців. Цієї хвилини не можна проґавити. Саме тоді, не раніше й не пізніше, слід із максимальною енергією завдати удару, який змусить противника до втечі, а наші підрозділи з наступу перейдуть до переслідування.
У такі хвилини командуючі фронтами віддають накази своїм арміям, а командуючі загальновійськовими арміями – своїм бронебригадам, механізованим дивізіям і оперативно діючим полкам. У брязкоті броні та стугоні сотень тисяч кінських сил, мов кіннота, закута в залізо, мчать важкі військові підрозділи. Вони ламають рештки оборони і рвуться вперед на всю потужність двигунів, оволодівають дорогами й мостами, у блискавичних атаках здобувають пункти зв'язку, форсують водні перешкоди, ламають лінії оборони, поки ворог устигне укріпити їх своїми військами.
Переслідування противника танковими військами для командуючих арміями – як жнива для селянина, протягом годин і днів приносить урожай, плеканий місяцями копіткої підготовки.
Кілька кілометрів на захід од Рітцена, де асфальтове шосе, виплутавшись з лісу, піднімається на пагорб, у глибокому рові, під самісіньким обрієм, причаївся бронетранспортер. Над ним з-під маскувального прикриття поблискувала антена радіостанції, а поряд з машиною стояв генерал і дивився в бінокль.
По шосе прибували й прибували танкові батальйони, бронебійні гармати, піхота на транспортерах та автомашинах; генерал розгортав їх праворуч або ліворуч і спрямовував у бій в напрямі перехрестя доріг, над якими здіймався дим пожеж і чорні фонтани вибухів.
На пагорб в'їхав дивізіон польової артилерії і зайняв вогневі позиції на протилежному схилі. Тягачі повернули в укриття. Обслуга правофлангової гармати почала пристрілку, і незабаром залпами гриміли всі дванадцять стволів.
Генерал уже довгий час не користувався радіозв'язком. Не мав звички підганяти своїх підлеглих і заважати їм у розпалі бою. Прислухався лише до уривків хрипких команд у навушниках розміщеної на транспортері радіостанції та стежив за ходом бою. Ось перші два спалахи червоного диму над полем – то противник розбив три наші машини, що йшли в атаку. Тепер, однак, виросли три, ні, вже чотири світлі плюмажі над палаючими ворожими машинами. Ще хвилина – й черга вибухів стрибнула на перехрестя, швидше поповзли наші танки та транспортери. Отже, зламали опір і пішли вперед… Генерал повернувся, глянув на шосе за спиною, а потім, опускаючи бінокль, гукнув у бік транспортера:
– Зв'язок з Іспанцем є?
– Так точно, – відповіла Лідка і простягла генералові навушники з мікрофоном.
– Іспанцю, я тебе бачу. Повертай на захід, два кілометри перед тобою вільні, а далі давай собі раду як сам знаєш.
– Я Далекий, зрозумів. Прийом, – відповів поручик Козуб.
Якусь мить генерал і дівчина дивилися, як колона самостійного розвідувального патруля, не доїжджаючи до височини, повертає праворуч: попереду мотоцикли, озброєні ручними кулеметами, далі два важкі танки з довгими могутніми 122-міліметровими гарматами, а за ними «Рудий» і знову мотоциклісти. Проте останній мотоцикл не повернув, а щодуху мчав уперед у напрямі командного пункту.
– Лідко… Старий покинув нам навушники? – непевно прошепотіло біля генералового вуха.
Генерал оддав навушники радіотелеграфістці.
– Здається, це не мені.
– Лідко, який гарний у нас танк! Чуєш нас? – конспіративним шепотом вів далі Кос.
– Замовкни, – обізвався Козубів голос. Зиркнувши, чи командир не бачить, Лідка показала навушникам язик і вирішила, що той поручик грубіян, та й годі. Нічого б не сталося, якби ще одне, два слівця. Хто знає, коли екіпаж «Рудого» знов одізветься?
Мотоцикл загальмував, аж покришки завищали, солдат стрибнув з сідельця і, зсунувши на лоба окуляри, простяг конверта.
– Від сержанта Коса, – доповів.
– Добре. – Доганяйте, – дозволив генерал.
Водій натиснув на газ, розвернувся і поїхав назад.
– Сховай до моєї планшетки, – сказав командир, подаючи дівчині конверта. – Зараз не до рапортів. Туди, де особисті справи.
Лідка взяла розпечатаного конверта, не відриваючи очей від жовтавих клубів куряви, що закривали колону, яка віддалялася, а її наздоганяв мотоцикл – мчав мов стріла.