– Гарна.
– Як де… Люблю тайгу, особливо кедри.
– Я про твою дівчину, про Лідку.
– Чому думаєш, що вона моя? – усміхнувся Янек. Данилові слова тішили його самолюбство, немов подяка в наказі.
– Я ж не сліпий, – відповів Данило, ковтаючи кусень хліба. – Бачив, як вона на тебе дивиться. Закохану дівчину пізнаю за кілометр.
– А ти поменше зиркай у її бік, – зачепливо обізвався Саакашвілі. – Хоч би як там було – Лідка нам мов рідна сестра, і скривдити її не дамо.
Лажевський ураз споважнів і, пильно глянувши на грузина, коротко сказав:
– Гаразд.
Розмова урвалася. Щоб розрядити обстановку, Густлік запитав:
– Чому тебе звуть Магнето?
– Псевдонім. Нібито, як крутнути, то іскра стрибне.
Черешняк узяв скибку хліба, підвівся і пішов до пастуха, що й досі сидів на тому самому місці.
– Молодці твої мотоциклісти, – похвалив Саакашвілі. – Не так легко за ними встигнути.
– Повільних наздоганяють кулі.
Уважно вивчали один одного – три години спілкування в бою замінять кілька місяців мирного знайомства.
Повернувся Черешняк; підпрапорщик скривився.
– Бився, як тигр за ці бляшанки, а ти фрицові віддаєш, – підняв догори намащений тушонкою хліб.
– Одне діло, коли силою хочуть узяти, і зовсім інше – коли доброхіть даєш, – відповів Томаш, показуючи на німця. – Над Віслою лопатою добив би, а тут дам хліба, хай наминає.
– Над Одером він, можливо, твого не захоче. Густлік намагався збити Черешняка з пантелику.
– Але ж узяв, – одказав той серйозно. – Ми ж тут довго не затримаємось. Тільки Гітлера в клітку посадимо, то відразу й повернемо голоблі.
Розмова точилася чимдалі млявіше, і, користаючись прикриттям розвідників Лажевського, хлопці навіть задрімали із кільканадцять хвилин.
Прокинулися від холоду. Силуети мотоциклів і танків, замасковані гіллям, видніли ще досить чітко, але в закутках кар'єру вже був морок. Під горбом чорніла свіжа солдатська могила. Біля передового танка поручик Козуб, зібравши командирів і механіків, давав їм вказівки.
– На кожному перехресті доріг звіряйтеся з картою. Краще втратити зайві півхвилини, ніж заблукати. Вночі це легко може статися.
Обміркувавши найрізноманітніші варіанти траси, вони позначали можливі вогневі точки, коли підійшов старий пастух, скинув капелюха з обшарпаними крисами й, спершись на держак батога, сказав, не підводячи голови, але чітко й голосно:
– Я можу показати дорогу.
Довгу хвилину всі мовчали. Козуб не квапився скористатися з послуг старого. Німець відчув нехіть і недовір'я, проте ступив ще крок уперед і пояснив, добираючи найпростіші слова:
– Один син у Польщі, – він накреслив батогом хрест на піску. – Другий на Кріті, третій і четвертий у Сталінграді.
Обвів прямокутником цей цвинтар з чотирьох хрестів і знову сказав:
– Можу показати дорогу.
Козуб кивнув головою. Підпрапорщик Лажевський узяв пастуха під руку, підвів до переднього мотоцикла й, саджаючи за собою на сідло, промовив:
– В Крейцбург.
Застугонів заведений мотор. Німець показав напрямок батогом. Патруль рушив уперед. Танки, виїжджаючи з кар'єру, на мить вимальовувались проти задимленого прифронтового неба, а потім опадали нижче обрію і рухались, мов темні купи сплутаних кущів.
Пробивалися крізь надвечірні сутінки – цю дивовижну суміш світла й темряви. Обриси предметів уже розпливалися, важко їх було розпізнавати, хоч дорогу видно було ще добре. Козуб, котрому, певно, не раз доводилось потрапляти в таку ситуацію, використав її і зараз, щоб учасно привести патруль до лісу, який ще заздалегідь помітив на карті.
В лісі було неспокійно. Розташувалися в ньому якісь військові частини, якісь танки міняли позиції, а тягачі тягли по просіках гармати. Проте цей рух, що вдень неодмінно призвів би до сутички, вночі маскував їхній власний марш.
Надлетіли літаки, розсипали кільканадцять бомб десь недалеко попереду, збільшуючи сум'яття та розгардіяш. Це було на руку танкістам. Патруль просувався далі й далі на захід. Путівцем поміж деревами, освітленими загравою пожежі, попереду їхав розвідувальний мотоцикл: повною ходою мчав од прикриття до-прикриття, зникав у темряві для спостереження, щоб потім знов кинутись уперед. Коли в'їхали на пагорб, побачили охоплені вогнем будівлі; біля них метушилися солдати, намагаючись гасити пожежу водою, яку носили у відрах.
Пастух сказав Лажевському повертати. Мотоцикл розвернувся на місці, позадкував і в'їхав у бічну просіку. Кулеметник у колясці просигналив ліхтариком наступному мотоциклістові; сховавшись у кущах, вони поставили регулювальний пост.