– Рів танки подолають легко. Вартових біля мосту двоє.
– Ну, то нарешті почнемо діяти, – пожвавішав Лажевський. – Відразу треба було зняти…
– Зате на тому березі не тільки одна гармата, а ціла крупнокаліберна зенітна батарея.
– Хай йому чорт! – вилаявся Густлік. Знову запала мовчанка.
Янек сховався в лозняку, обтер спершу себе, а потім пса рушником і швидко вдягнувся. Вийшов з кущів і, глянувши на поручика, подумав, як той поведеться в цій ситуації. Коли не захоче почекати до світанку на цьому березі, треба буде прийняти бій, але тоді без втрат не обійтися. Не всі танки дійдуть до Крейцбурга.
– Ми згаяли марно понад годину, – порушив мовчанку підпрапорщик. – Доведеться вертатися.
– Ні, – перепинив його Козуб. – Краще заскочити зненацька батарею, ніж мати перед собою готову до пострілу гарматну обслугу. Побачимо, може вдасться відвернути чимось їхню увагу.
Поручик підвівся, пішов у кущі. Кос попрямував за ним.
Лажевський схилив голову, стиснув кулаки, аж хруснули пальці.
– Більше розмов, аніж діла. Яка користь з наших трьох гармат, коли вони мовчать?
– У старому танку нас було четверо, – сказав Єлень, – а тепер п'ятеро. Командир нагорі біля рації, стежить за місцевістю – і тільки командує. Я раніше заряджав, а тепер біля прицілу. Аж рука свербить натиснути спуск.
– Саме такі Я тобі кажу, той поручик…
– Але я вважаю, – вів далі Густлік, – найкраще виграти битву без пострілів.
Підпрапорщик знизав плечима і нічого не відповів. Відхиляючи вологе від роси гілля, хлопці повернулися до танків.
– Списе, Списе, я Далекий, чуєш мене, я Далекий, – поручик Козуб сидів у башті й викликав утомленим голосом, аж нарешті зняв шолома. – Сплять вони, чи що?
– Громадянине поручик, на нашому танку нова рація, – підказав Кос.
– Спробуй.
Янек виліз на «Рудого», надів шоломофон і почав поратися біля рації. Гриць і Франек підійшли до нього.
– Списе, я Далекий, прийом.
На хвилину настала тиша. Всі прислухалися.. – Лідко, спиш? Відгукнися, Лідко! – викликав Янек. Підійшов Козуб, виліз на танк і насупив брови, почувши цей виклик не за статутом.
– Ні, – відповіла дівчина сонним голосом, але вже наступні слова прозвучали бадьоро: – Це ти, Янеку? Всі цілі?
Голос був такий виразний і чистий, що Шарик, підвівшися на задні лапи, сперся передніми на гусеницю» замахав хвостом і весело заскавчав.
– Усе гаразд. Давай старого.
Сержант подав свій шолом поручикові, і в навушниках почувся м'який баритон:
– Списе, слухаю вас.
– Я Далекий. Чотири жердини на дорозі, дайте жменю пороху для світла. Координати цілі: тридцять два нуль три… П'ятдесят один сімнадцять на західному березі. Чекаю відповіді.
Попискувала морзянка, перекликалися чужі голоси, а за хвилину тихо, тихесенько дівочий голос, заспівавши кілька тактів пісеньки, раптом замовк, і знову почули генерала:
– Далекий, висипати вогонь за двадцять один.
– Я Далекий, зрозумів вас, Списе, за двадцять один. Козуб зняв шолома і, віддаючи його власникові, злегка потис Янеку руку, немов хотів подякувати.
– Скільки часу треба, щоб зняти вартових?
– Шість хвилин, – якусь мить подумавши, відповів Кос. – Піду із взводним Єленем, там потрібна дужа людина, щоб опустити міст.
– Вирушайте.
– А «Рудий?»- запитав Саакащвілі.
– Для нього теж знайдеться робота, – запевнив його Козуб.
Над насипом каналу, мов подвійне віко величезної скрині, стирчали підняті половини мосту, поряд чорнів підйомний механізм і сторожова будка.
Один солдат з автоматом на грудях сидів на лавці під стіною, другий лежав на нарах усередині і, ховаючи в долоні вогник, докурював цигарку. Щось зашелестіло в траві, привернувши увагу вартового. Німець підвівся і почав вдивлятися в темряву.
З-за куща лози вистрибнув собака, загарчав і помчав до мосту, то появляючись на лузі, то зникаючи в сутінках.
– Собака, – солдат нерішуче підняв автомата.
– Зачекай, – стримав його другий. – Це не росіянин і не поляк, а німецький пес.
Він підвівся, і тепер обидва дивилися в бік мосту, виглядаючи собаку, який десь зник.
– А де ж провідник собаки?
З-за будки безшумно висунулися два силуети й накинулися на вартових. Один німець устиг повернути голову, підняв автомата, але обидва відразу впали під ударами Густліка і Янека.
Кос побіг до мосту, а Єлень підняв убитих, виліз нагору й по мокрій траві спустив їх до каналу.
Саме в цю мить здалека загули літаки. З того берега, де стояла зенітна батарея, завила на сполох сирена.
Єлень підбіг до Коса, який вовтузився біля підйомного механізму, намагаючись опустити міст.