– Не повертається.
– Стривай, подивимося, – сказав Густлік. Нахилився над шестірнями, уважно їх оглянув і знайшов звичайний лом, вставлений між два зубчасті колеса.
– Повертай назад… ще трошки.
Колесо ослабило шестірні, Густлік вирвав лом і скомандував:
– Уперед!
Тепер колесо закрутилося із скрипом. Крила мосту, здригнувшися, почали опускатиcя вниз.
Був саме час, бо вже чувся щораз ближчий стугін танкових моторів і чимраз голосніше гудіння літаків.
Важкий танк з поверненою назад гарматою, під'їхавши до широкого рову, уповільнив рух, подолав перепону і вийшов на луг. Відразу за першим рушив другий танк.
Перший, наближаючись до мосту, на ходу повернув гармату вперед.
За каналом гримнув перший залп зенітної батареї. Через кілька секунд засвистіли бомби з невидимих літаків.
До рову, розритого гусеницями двох важких танків, наблизився «Рудий», поволі з'їхав униз і ще повільніше почав підніматися на той берег – на довгому канаті тяг за собою мотоцикли, які без цієї допомоги загрузли б у перемішаному з болотом піску.
Поряд з мотоциклами бігли солдати, підтримуючи керма та причепи. Тільки-но мотоцикл долав рів, солдати різали ножем зашморга, яким машина була прив'язана до головного каната, і вона повним ходом об'їжджала «Рудого», щоб швидше опинитися на мосту та наздогнати танки, що форсували канал.
На тому березі вже вибухали бомби й щораз густіше стріляли зенітки. Важкі танки піднялися по насипу каналу, зупинилися й, опустивши нижче гармати, з двохсот метрів ударили в освітлені блиском власних пострілів німецькі зенітки.
«Рудого» випередили вже останні мотоцикли, але він затримався біля в'їзду на міст, щоб забрати увесь екіпаж. Шарик перший, а Янек і Густлік за ним стрибнули на свою машину.
Важкі танки обстрілювали ворожу батарею. Виїхавши на насип, Кос побачив крізь візир, як снаряди влучають у зенітки, високо вгору злітають сталеві шматки. Важкі кулемети з танкових башт і, мабуть, з п'ятнадцять ручних кулеметів сікли ворожих артилеристів.
– Має голову на плечах той Іспанець, знає своє діло! – крикнув Густлік, залазячи через люк у башту.
Янек подав йому пса і, мов капітан підводного човна, останнім спустився в танк. Затримався ще на мить, щоб подивитися навколо. На позиції батареї яскравим полум'ям горіли покришки гармат. Бомбардувальники, які допомогли нашим солдатам під час переправи, тепер скинули бомби на місто, що виднілося попереду, мабуть, уже Крейцбург, і заграва пожеж освітлювала дорогу, по якій щораз швидше мчали танки, оточені мотоциклами.
Кос захлопнув люк і тільки надів шоломофона, як почув у навушниках Козубів голос:
– Усі мене чують? Відповідайте.
– Другий важкий, – почув Янек.
– «Рудий» чує, – доповів Кос, натискаючи перемикача.
– «Магнето» чує, – з запізненням на секунду обізвався Лажевський.
Знову минуло кілька хвилин, наповнених лише ревом моторів і попискуванням сигналів. Кос дивився крізь перископ, і зростала в ньому та грізна, горда радість, відома всім, хто в атаках перемагав ворога. Машина набирала швидкість, і хлопець, притулившись спиною до броні, відчував, як земля тремтить, коливається під гусеницями. Він знав, що «Рудий» може ще збільшити швидкість, і це дозволить йому вийти в голову танкової колони. Нетерпляче чекав на команду. Врешті почув трохи змінений голос Козуба, в якому бриніла урочиста нотка.
– Перед нами об'єкт атаки. Все без змін! Уперед! – наказав командир групи.
– Піддай газу, Грицю.
Крізь приціл Кос побачив, як кілька мотоциклів рвонули вперед, щоб обійти противника з флангів і з тилу. Перед мостом танки розгорнулися клином. Перші мотоцикли вже в'їхали на вулицю, в кінці якої, освітлена пожежею, виднілася загорожа з колючого дроту, сторожові вишки, фабричний корпус і димар, з якого валив коричневий густий дим.
– Прямо на вишці кулемет, – показав Янек.
– Бачу, – сказав Густлік, схилившись над прицілом. Вишка чимраз більшала в перископі.
– Повільніше! Ще повільніше! – наказав Кос. – Стоп!
Зупинилися на якусь секунду, але вона здавалася дуже довгою. Німецький вартовий нахилився через парапет – роздивитися, що то за машини ганяють по вулицях.
Врешті з поручикового танка злетіла вгору ракета, Кос «коріше відчув її, ніж побачив, і скомандував:
– Вогонь!
Кулемет Єленя, з'єднаний з гарматним дулом, короткою чергою змів чорну фігуру німця, який перелетів через бар'єр на колючий дріт.
– Уперед!
Навколо вже били кулемети з танків і мотоциклів. Кос бачив блакитні іскорки, що стрибали по наелектризованому дроті, почув, як у таборі завила сирена на сполох. Якась кулеметна черга зачепила бочку з пальним, угору високим смолоскипом шугнуло полум'я.