Застебнувся, обсмикнув мундира, поправив комірець, одтяг назад затвор автомата і, набравши повні груди повітря, гукнув щосили:
– Рота, стій!
Найближчі в цепу солдати завагалися. Двоє чи троє зупинились, і тоді Єлень одкрив вогонь. Короткими прицільними чергами скосив кількох німців.
Проте решта солдатів не зупинилася. Навпаки, побігли з криком, обходячи Єленя з флангів.
Водночас од лісу вдарили міномети. Міни лягли на передпіллі, одна вибухнула на ескарпі. Стрільці визначили напрям, і кулі густо засвистіли над Густліковим окопом.
Єлень, кинувши три гранати, зігнувся і великими стрибками перебіг на іншу позицію.
Вистачило цієї короткої хвилини, щоб німці наблизилися, кинули гранати й побігли в атаку.
Густлік відповів їм двома останніми гранатами. Поливав найближчих довгою чергою куль з автомата, аж поки затвор застиг на місці. Єлень блискавично перевірив магазин – патрони закінчилися. Покинув автомата і, міцно вхопивши за держак лопатку, присів на дні окопу.
Коли на тлі неба з'явився перший німець, він рубонув його вістрям лопати в коліно, і той звалився на дно рову.
Це помітив сусід гітлерівця в цепу. Повернувся й побіг до окопу, стріляючи з стегна. Кулі щораз нижче впивалися в глиняну стіну окопу. Грудки землі бризкали на всі боки. Єлень заплющив очі і прикрив лопаткою голову.
РОЗДІЛ VIII ДОПОМОГА
На території колишнього табору в Крейцбурзі після бойової тривоги всі заметушилися. Санітарні машини виїздили в найнебезпечніші місця, розвідники поставили кілька кулеметів у вікнах фабрики, козли, обмотані колючим дротом, повернули на попередні місця, залишивши в брамі вузьку круту стежку для в'їзду.
Все це скінчилося за чверть години – не більше. І знову – тиша, погідного сонячного дня; навіть трохи нудно стало. Гуркіт гармат на сході затих, мовби зупинився на місці; схоже було – той німецький клин, про який ішлося в наказі генерала, наткнувся на твердіший матеріал, притупився й застряг на місці.
Всі потроху заспокоїлися, завели розмови з сусідами. Порозстібали мундири і вигрівалися на сонці.
«Рудий» стояв напоготові на розі табору поміж стінами, які утворювали прямий кут. Танкісти збили верхню частину, муру, щоб вільніше маневрувати гарматою. На башті, спустивши ноги в люк, сидів Янек і в бінокль оглядав околицю. Хлопця турбувала доля Густліка й Лажевського, які опинилися в розташуванні ворога.
– Щось довго взводного не видко, – вихилившися з люка, казав Томаш, мабуть, уже втретє.
Внизу біля танка Віхура й Саакашвілі залицялися до вродливої лікарки, ніби забувши про все на світі.
– Ви, панночко хорунжа, може, й не повірите, але наш танк – найславетніший в усій армії, – заявив Франек.
– Наш танк, – підкреслив Григорій.
– Наш, – підтвердив капрал. – Власне кажучи, цей табір визволив наш екіпаж.
– Наш.
– Я ж і кажу, що наш.
Саакашвілі, якому важко було перебалакати Віхуру, та ще й польською мовою, відштовхнув його вбік.
– Очі твої горять, мов зорі в літню ніч, губи твої рум'яні, мов ягоди кизилу, – пішов в атаку грузин.
– Ми ж не пили на брудершафт, – удавано обурилася лікарка.
– Коли хочеш, можемо випити. Слово «брудершафт» тут не підходить, бо ми не брати. Грузини кажуть «вахтангурі».
Григорій у запалі підняв руку, а Томаш, перехилившися з танка, подав йому склянку вина і вже наливав другу.
Дівчина сміялася, не знаючи, чим одмагатися.
– Зараз і собі принесу, – сказав Віхура…
– Не лізь до танка, – застеріг його Григорій.
– Чому?
– Бо там задуха.
Всі засміялися, правда, водій досить кисло, а лікарка несміливо, не знаючи суті справи.
– Такого симпатичного екіпажу я ще не стрічала, – говорила дівчина, позираючи на Янека. – А що ми будемо пити? – спитала в грузина, не зводячи очей з Коса.
– Іспанське трофейне вино, – втрутився Віхура.
– Вахтангурі! – сказав Григорій.
– З усім екіпажем?
– Звичайно, – відповів Янек. – Тільки Шарика немає.
– Кого?
– То наш собака. Я його зняв з поста, а він пішов і ще не повернувся.
– Невеликий клопіт, – буркнув Віхура, – однаково не пив би.
– Хто знає, – осміхнувся Кос, пригадуючи нічну пригоду в Чорному лісі.
Хотів був зіскочити з танка, але затримався, вдивляючись перед себе.
– Магнего мчить сюди. Без Густліка, але Гоно-рату везе.
– Залишив Єленя на дорозі й повернеться по нього, – заспокоїв Григорій, цокаючись з лікаркою склянками. Схрестили руки, випили по ковтку. Поцілував Саака-швілі губи стиглого кизилу, але не так міцно, як хотів, бо дівчина відсахнулася.