За ці кілька секунд Станіслав Зубрик зробив най-рішучіший крок у своєму житті: з розпачливим виразом на обличчі стрибнув на сидіння останнього мотоцикла, що зрушив уже з місця, і рішуче насунув кашкета на самісінькі вуха.
Розділ XI ПИВНИЦЯ
На трофейних картах, які мали Янек і Данило, Берлін скидався на величезного павука, що простяг шість лап у різні кінці світу. Поміж ці лапи із заходу втискувалися ліси й довгасті озера, ніби намагаючись підступити якнайближче до центра. Танкісти вирішили використати одну з тих зелених смуг, проскочити між Ген-нігсдорфом та Шенвальде й вступити в Шпандау біля цвинтаря.
Звернувши із шосе на південь, «Рудий» і мотоциклісти незабаром опинилися на майже безлюдній території. Дивізії, що переслідували ворога, просунулися вже далі на захід, полки, які штурмували Берлін, уже ввійшли на його вулиці і, здобуваючи будинок за будинком, стискали противника в залізному кільці. Артилеристи далекобійних дивізіонів установили гармати на галявинах, на полях далеко від видимих неозброєним оком об'єктів і давали про себе знати лише громом залпів, шелестінням крупнокаліберних снарядів, які, мов риби, пливли в повітрі до пожеж і диму.
«Рудий» просувався бічним шосе під прикриттям двох мотоциклів. Третій, розвідувальний, крутився попереду і тепер, повернувши назад, мчав назустріч танкові. На його місце, відразу збільшивши швидкість, висунувся інший мотоцикл, а Лажевський, який їхав на першому, порівнявшися з «Рудим», показав жестом Янекові, що тут недалечко можна заправитися пальним.
– Добре! – крикнув Кос, кивнувши головою.
На ближчому розгалуженні доріг повернули вліво й зупинилися біля заправної станції на околиці містечка. Сотні зо дві будинків, критих червоною черепицею, дрімали внизу на узбіччях похилих горбів, що обступали невеличке озерце. Звідси їх було видно, мов на макеті, зробленому старанним учнем.
Не лише на всіх будинках, але майже з кожного вікна звисали білі прапори – простирадла, рушники, білизна. Містечко немов вимерло – такі тихі були його вулиці.
Незважаючи на цю тишу й спокій, двоє мотоциклістів з кулеметами зайняли позиції обабіч станції.
– Бензин, мастило, нафта, все, що хочеш, – скинувши кашкета, говорив Магнето до Коса, який саме зістрибував з танка. – Струму нема, проте ручні помпи діють.
– Віхуро! – наказав Янек, пригладжуючи скуйовджену чуприну. – Наливай повні баки, щоб до Берліна вистачило.
Густлік і Саакашвілі теж злізли з танка і стали позаду «Рудого», не знаючи, як повестися.
– Ходімо подивимось на місто, – запропонував Косові Лажевський.
– Я б зараз пива випив, – нерішуче відповів Янек і зразу додав: – Гаразд. Капрале Віхуро, залишаєтесь за старшого.
– Слухаюсь. – Водій виструнчився і, почекавши, поки начальство відійшло на кілька кроків, мовив до покараних: – Не скажеш, що друг. Дає вам прикурити.
– Не твоє собаче діло, дає чи не дає. Це нас стосується, а не тебе, – пробурчав Густлік.
Він потяг за собою Григорія до місця, де миють машини, зняв мундира, сорочку й почав одкручувати кран.- Якось треба виправити становище! – сказав Григорій.
– Спершу полий водою макітру, – відповів Єлень, підставляючи голову під холодний струмінь.
Віхура глузливо поглядав на них, тримаючи кінець шланга біля отвору бака, а Томаш завзято помпував бензин. Гонората дивилася то на одного, то на другого і врешті сказала:
– Може б, я попросила за вас командира?
– Ви, Гонорато, не втручайтеся не в свої справи, бо все почалося через чорну кішку й вас, – відповів капрал.
– Хоче мене вирядити звідси.
– Правильно хоче, – кивнув Томаш.
– То чому до німця, та ще й до обер-єфрейтора, коди я в генерала служила?
– Поміж обер-єфрейторів хороших людей більше, – пояснив Черешняк. – Я того Кугеля знаю. Він для взводного Єленя старатиметься і вас не скривдить.
Дівчина задумалась. Командир танка говорив те ж саме, але запитати його ще раз немає змоги – подався до міста. Ще видно, як вони разом з підпрапорщиком ідуть безлюдною вулицею. І пес із ними – зараз мчить попереду.
Звідти, з вулиці, також видно було Гонорату: в барвистій спідниці стояла біля танка – міцного, зграбного, з висунутим уперед, мов кавалерійський спис, дулом.
Вітер гнав по вулиці зірваний плакат і на мить притиснув його до розбитої автомашини. Великі чорні літери виголошували гітлерівський лозунг: «Ein Reich, ein Fuhrer».
Здавалося, з-за фіранок, із темряви помешкань стежать чиїсь очі. Лажевський штовхнув ногою консервну бляшанку, щоб порушити моторошну тишу. Шарик, сприйнявши це як запрошення до забави, покотив бляшанку далі. Хлопці засміялися й, згадавши про футбол, мов школярі, почали бігати за бляшанкою та бити її ногами.