Невеличкою була колона радянських важких танків і невеличким був польський батальйон у травні 1945 року. Зібралися швидко – п'ятнадцяти хвилин не минуло, як вирушили. Зразу ж за площею «Рудий» в'їхав поміж дерева парку Тіргартен. Машина йшла з закритими люками. За баштою причаїлася шестиособова десантна група, пильно оглядаючи територію попереду й по боках. Ззаду, на відстані кількох десятків метрів, сунула колона важких танків з десантом польської піхоти.
Навколо було тихо, на покалічених, почорнілих од вогню деревах зеленіли перші листочки… Тільки десь далеко тріщала якась заблудла, вперта черга і, мов сич, погукував самотній міномет. Парк сповнився бадьорим, дзвінким звуком танкового двигуна, що стугонів дужче, коли машина долала якусь перепону.
Чимало траплялося таких перепон на шляху в Григорія: окопи, рови, засіки з колючого дроту, протитанкові їжаки, спішно зварені з рейок, які треба було розсувати бронею або оминати. Танк лавірував, піднімався, сунув униз. Часом, гнівно ревучи, відштовхував обгорілу гармату або автомашину, що захаращувала проїзд.
– Кілометри можу так їхати, – сказав Зубрик сержантові Шавеллу. – Аби лише не стріляли…
Машину знов підкинуло, фельдшер мало не зсунувся додолу.
– А мені б ліпше, на возі, – відповів Костянтин.
– Нудно, – сказав Лажевський і постукав у броню. – Нудно! – гукнув до екіпажу.
Кос одкрив люка, висунувся.
– Що, видно вже оті ворота?
– Звичайно, – кивнув Костянтин. – Чималенькі.
– Я дав капітанові місце, – нагадав Черешняк, який сидів зверху на броні.
– Хочеш щось за це?
– Інструмент залишився. Заграти б. Он пан підпрапорщик каже, що нудно.
– Фасон – неабищо, – підтримав його Лажевський. – Нехай чують, що поляки їдуть.
– А коли не почують, то ще подумають – німці? – несміливо сказав Зубрик і більше сховався за башту.
– Гаразд, – дозволив Кос, побачивши, що до- мети недалеко і навколо нікого не видно.
– На! – вигулькнув з другого люка Густлік з гармонією в руках.
– Зараз би веселої годилося, – промовив сержант.
– До самих воріт грай, – наказав Янек. – І голосно. Черешняк сів на башту, розтяг гармонію. Не пробуючи акордів, пронизливо свиснув і ушкварив оберека.
Зліва між деревами вже виднівся рейхстаг, накритий, мов друшляком, погнутим куполом. Звідти, в колоні по чотири, наближався загін чоловік з п'ятсот.
– Німці, – сказав фельдшер.
– Полонені, – поправив Юзек.
Колона німців йшла не в ногу, але пліч-о-пліч. Офіцери в першій четвірці. Минали саме танк, коли раптом кілька чоловік щось закричали. Колона розсипалася. Солдати поховалися за стовбурами і в ровах, застукотіло декілька автоматів, полетіли гранати.
Танковий десант мов вітром з броні змело. Грюкнули люки, повернулася башта, і гармата плюнула снарядом.
Вдарили обидва танкові кулемети, затріщали автомати Шавеллів і Лажевського, Марусі й Зубрика.
А Томаш грав і грав на гармонії. Зіскочив лише на землю і сховався за танком, який поволі сунув уперед.
З боку батальйонної колони гуркнуло воднораз кілька стволів, передні танки відкрили вогонь, і чотири снаряди вибухнули серед дерев, ламаючи стовбури, як олівці.
Знов залунали вигуки. Німці перестали стріляти, і над цепом замиготіли білі ганчірки.
– Припинити вогонь! – гукнув Кос, одкриваючи люка.
– Досить з них, – сказав Костянтин Шавелло.
– Братимемо їх? – запитав Юзек.
– Це не наш клопіт, – відповів сержант, показуючи на піхотинців, які бігли на допомогу від колони, що їхала позаду. – Наше завдання – розвідати дороги. Сідаймо на машину, – сказав таким тоном, немов ішлося про підводу.
Вони допомогли залізти на танк Черешнякові, який грав і досі.
– Чому дурня клеїш замість стріляти? – суворо запитав Кос.
– Граю. Наказ був – до самих воріт.
– Прапора розгортати? – втрутилась Вогник. – Я чула, як ти казав.
– Розгортай, – кивнув Янек.
Коли «Рудий» в'їжджав на подзьобану мінами Шарлоттенбургерштрасе, екіпаж підняв над баштою біло-червоний прапор. Григорій піддав ходу, і танк помчав до Бранденбурзьких воріт – довгастої важкої шухляди на дванадцяти парних колонах; на самому вершечку стояла квадрига, над якою вже майорів червоний прапор.
Обабіч Бранденбурзьких воріт височать будівлі псевдокласичного стилю, прикрашені колонами, з трикутними фронтонами на взірець старогрецьких храмів. Ці будинки утворюють зі східного боку площу, на якій пізнього ранку 2 травня 1945 року зібралося кількасот радянських солдатів.
Біля прольотів поміж колонами Бранденбурзьких воріт, забарикадованих до висоти чотирьох-п'яти метрів, стояли ваговози й кілька танків. Ближче, біля важкого танка і бронетранспортера, навколо високої щогли радіостанції весело гомонів гурт солдатів, до яких із танка промовляв огрядний офіцер.