Коли з'явився «Рудий» з червоно-білим прапором ї залунав оберек, всі повернули голови до танка.
– Хто це?
– Що за дідько?
– Американці!
– Ні, білий з червоним і орел, значить, поляки.
– Товаришу генерал! – гукав огрядний полковник з танка. – Он ваш танк приїхав!
Частина піхотинців побігли назустріч «Рудому», стало просторіше, і лише зараз можна було побачити орла на броні транспортера та польський кашкет із срібною змійкою. Генерал махнув рукою, мовляв, бачу, повернувся й пішов назустріч своїм.
А на площу в'їжджали ще танки з піхотою на броні; під Бранденбурзькими воротами ставало дедалі тісніше й гамірніше.
Коли генерал підійшов до «Рудого», весь екіпаж стояв струнко, а за кілька метрів присів фотограф.
– У газеті надрукуємо! – гукнув. – Увага, товариші! Усміхніться – і готово.
Генерал поклав Косові руку на плече. Сержант повернувся й радісно доповів:
– Громадянине генерал, завдання виконано, і війна…
Враз замовк, побачивши на погонах генерала не одну, а дві зірочки. Зрозумів, що треба б привітати, проте від хвилювання здавило в горлі. Та й екіпаж теж не зміг нічого сказати. Тільки Шарика не збентежила нова зірочка; він стрибнув лапами на груди генералові, махав хвостом і радісно гавкав.
– Бачу, що ви всі живі та здорові, – говорив генерал і раптом підвів брови. – Маруся в польському мундирі? Я збирався перший тобі сказати, але, бачу, ти вже знаєш про наказ.
– Ні, – зашарілася дівчина. – Це я для того, щоб з госпіталю на фронт…
– Правильно зробила. Саме час офіційно владнати дозвіл на одруження.
– Велике спасибі, громадянине дивізійний генерал, – нарешті прорізався голос у Янека.
– Гаразд. Лажевський з вами?
– Слухаюсь, – підпрапорщик вийшов уперед.
– Добре, що ти тут, бо в мене є щось для вас обох, для тебе й Коса, – дістав папір із планшетки і, розгортаючи його, буркнув: – Шабля б згодилася.
– Є, громадянине генералі – радісно вигукнув Саакашвілі.
– Довоєнна, пане генерал, – додав виструнчений Костянтин Шавелло.
Грузин приніс зброю з танка, вийняв шаблю з піхов і подав, тримаючи за лезо. Генерал узяв шаблю.
– Від імені Головного Командування Війська Польського, – сказав, не дивлячись на папір, і став струнко.
За його прикладом навколо застигли непорушно польські та радянські солдати, навіть ті, що не почули слів або ж не зрозуміли їх.
– Присвоюю нові звання. Відразу підпоручика, бо час воєнний, а заслуг на три підвищення вистачить. Підпрапорщик Данило Лажевський, сержант Ян Кос.
Обидва трохи зблідли, стали на одне коліно. Двічі блиснула в повітрі шабля, ударяючи по плечу посвячених в офіцери.
– Ура-а-а! – заверещав Віхура.
Солдати підхопили так голосно, що Зубрик захитався, заплющив очі, але прийшов до тями, діставши стусана в бік од Марусі.
– Не зараз.
Генерал обняв обох, пригорнув до серця, а. потім, ховаючи зворушення, вручив добуті з кишені зірочки.
– Привіз із собою, – намагався перекричати натовп, – бо, певно, у вас немає, а прикріпити треба відразу.
Лажевський почав прикріплювати з допомогою Віхури, Густлік підійшов до Коса, але Янек досі не міг оговтатися.
– Не тепер, – похитав головою. – Я зараз повернуся. Через передній люк заліз до танка і, взявши ротмістрів кашкет, щодуху побіг до Бранденбурзьких воріт.
Маруся ступила за ним кілька кроків, але Густлік її зупинив.
– Не треба зараз чіпати його.
– Лідка не приїхала? – запитав Гриць.
– Попечена.
– Скільки разів я їй казав, щоб була уважна, коли чай наливає… – озвався Єлень, але замовк, зустрівшись з поглядом командира.
– Не чаєм, – сказав генерал. – Обидві руки попекла, і волосся обгоріло під час пожежі.
– Що сталося? – злякано вигукнув Саакашвілі.
– На світанку ворожі літаки атакували штаб армії. Від фосфорних бомб загорілося кілька будинків.
– А спить вона міцно? – не витримав Густлік.
– Прокинулась вона вчасно, але потім побігла рятувати папери. Мене саме викликав командир; поки я повернувся, її вже забрали до госпіталю, – пояснив генерал. – Лікарі кажуть, що незабаром одужає.
– Це вже не та дівчина, з якою ми познайомились в ешелоні, – задумливо промовив Єлень.
– Та самаї – різко заперечив Григорій. – Тільки очі треба мати. Такої, як Лідка, днем з вогнем не знайдеш.
– Командир танка втік, – звернувся генерал до екіпажу, – а в мене до вас є ще Дві важливі справи.