– Будь ласка, – запрошував жестами, наливаючи горілку.
– Польська горілка? – перепитав капрал і урочисто переклав своїм друзям: – РоІіаЬ уосіка.
– А ти що думав? – підтакнув Густлік. – Це тато з мамою, а інакше спирт з водою.
Всі взяли в руки кухлі.
– Friendship, – сказав негр.
– No more war, – докинув молодий.
– Ніякої війни, тільки дружба, – переклав капрал з Огайо.
Вихилили горілку одним духом. Рідина обпекла горло, забила подих, в американців аж очі на лоба полізли.
– Міцна, – капрал перший перевів подих.
– Треба закусити, – порадив Густлік.
– В таку спеку підійшло б щось легше, – неохоче буркнув Янек.
– Своєї не маєте? – запитав Віхура. – Випивки?
– Віскі немає, – з жалем сказав капрал, – а пиво є. Американці принесли дві бляшанки, прокололи їх, налили повні кухлі пива.
– Техніка, – захоплено промовив Віхура, стукаючи пальцем по бляшанці.
Американці вже після першого тосту повеселішали. Наші хлопці смакували пиво, обережно здуваючи піну. Тим часом американський капрал, який встиг собі налити і швидко випити ще півкухля, почав філософствувати.
– Тут росіяни, там американці, а поляки і тут, і там, – показав на обидва береги Ельби. – Люблю вас, хлопці, а коли повернуся і скажу матінці… Я вас люблю і хочу мати від вас пам'ятку.
Капрал схопив Густліка за ґудзик з орлом, не випускаючи з руки,спитав:
– Можна?
– Навіщо тобі? – здивувався Єлень, але, побачивши посмутніле обличчя, дістав з кишені ножика й одрізав: – Бери.
Американський поляк розхвилювався, відірвав од свого мундира ґудзик і дав Єленю.
– Бери.
Молодий американець і негр, побачивши це, теж одірвали від своїх мундирів ґудзики і подарували їх нашим хлопцям. Чорний ухопив Віхуру за ґудзика й намагався відірвати його.
– Стривай, П'ятнице, не рви, я сам дам! – крикнув Франек з англійським акцентом і, діставши з кишені жменю ґудзиків, пороздавав американцям.
Наймолодший з гостей подарував Косові складеного ножа. Янек заліз у танк, витяг з рюкзака свої старі єнотові рукавиці й мовчки віддав молодому американцеві. Той аж скрикнув із захвату й обома руками потис Косову долоню.
– Це ваш собака? – запитав він і гладив Шарика по пухнастій голові.
Саме з цю мить, не помічений ніким, окрім Шарика, повернувся Григорій і, зупинившись за кілька кроків, спостерігав за всім товариством. Собака загавкав, звертаючи увагу свого хазяїна на повернення механіка.
– Григорію, ходи-но сюди, познайомся.
– Саакашвілі, – тричі повторив грузин, потискуючи простягнені руки.
– Грузія, Кавказ, – пояснював Єлень. – Там, звідки Сталін.
– Густлік виграв парі.
– Війна закінчилась, війна закінчилась, хлопці! – зрадів Єлень і плеснув американця по плечу, а той відповів тим же.
– Загальна капітуляція?
– Ще ні, але на нашій ділянці кінець. Усі підрозділи повинні вишикуватись у колону на шосе, – пояснив Саакашвілі. – Генерал наказав, щоб негайно.
– Ідемо, – вирішив Кос і звернувся до американського капрала: – Поясніть своїм, яка ситуація.
– Доведеться, – насупив брови трохи підпилий капрал.
Віхура засунув недопиту пляшку негрові до кишені, зібрав рештки їжі. Саакашвілі заліз до танка, відкрив подачу пального.
Американець притримав Коса за руку.
– В мене є ще одне прохання.
– Кажи.
– Якщо б я привіз додому такий прапор, мати б зраділа, бо справжній, польський…
– Бери, – погодився Кос, потис капралові міцно руку і стрибнув на танк.
Гаркнув мотор, «Рудий» повільно посунув заднім ходом. Американці простигли руки з піднятими вгору великими пальцями – на щастя.
– Щасливо! – гукав негр, приклавши долоні до рота. Капрал одв'язував прапора.
– Навіщо? – запитав молодий.
– Для моєї матері, – пояснив той.
Зіпхнули човна на воду й повільно попливли на західний берег, передаючи з рук у руки недопиту пляшку «тата з мамою».
«Рудий» крутився на місці, а потім узяв напрям на схід. Янек, помахавши гостям шоломом на прощання, зник у башті, проліз до механіка й спитав:
– Знаєш, куди?
– Знаю, тільки не хотів говорити при чужих.
– Але нам скажеш? – підліз з другого боку Густлік.
– Над Нейсе. Але спершу загальний збір біля Рітцена…
– Мені буде близько, – вставив Єлень.
– … і великий прийом у генерала на честь перемоги.
– Там у нього перепустку попрошу і дозволу взяти Гонорату з собою, щоб з нами повернулася…
Сказав «повернулася», і від цього слова немов посвітлішало в танку. В цю мить усі відчули: щоб не сталося в майбутньому, але саме зараз почався новий, уже не воєнний період у житті екіпажу «Рудого».