– Громадянине генерал.
– Що?
– Я б хотіла довідатись, що з екіпажем поручика Семена.
– Я й сам мало що знаю. Тепер усе залежить не від мене, а від собачих кігтів.
Генерал пішов далі, і незабаром у напрямі фронту вирушив невеликий загін: попереду і ззаду йшли низькі Т-70, обліплені десантом автоматників, а між ними – бронетранспортер, в якому сидів командир бригади, тримаючи на колінах собаку.
Шарик був невдоволений – він же знав, що повинен бігти назад до Янека, а його не пускають. Стиха гарчав і не давав гладити себе.
– Дурненький, дурненький розумнику, почекай трошки. Тобі ж ближче буде.
Загін зупинився на галявині, автоматники рушили цепом у ліс, за ними пішов командир з собакою. Дісталися до того місця, яке Черешняк називав стежкою біля трьох бучків. Генерал присів у траві, ще раз перевірив, чи добре й міцно сидить пошитий з брезенту мішечок, в якому був бензонасос, чи не заважатиме він Шарикові бігти. Потім одв'язав поводок і поплескав собаку по спині:
– Шукай, песику, шукай Янека.
Шарик і без того знав, куди йому треба йти. Не тільки знав – він тужив, прагнув якнайскоріше похвалитися перед своїм господарем, що він знайшов людину, яку повинен був знайти. Відчувши себе вільним, пес вибіг на просіку і разом зі своєю тінню, яка падала при місячному світлі, зник у лісі.
У штабній землянці гвардійської стрілецької дивізії панувала тиша. Грубе перекриття з товстих соснових балок у п'ять накатів було засипане землею, обкладене дерном і приглушувало звуки бою, що точився на поверхні. В просторій кімнаті стояли попід стінами нари, а посередині – довгий стіл, завалений картами. На них червоним і синім олівцями було позначено позиції. Гострі стріли атак, кола і прямокутники артилерійського вогню показували плани командування на новий день битви, який мав настати за кілька годин. З півдня, від трьох чорних квадратиків, що позначали будинки Евінова, через подвійну темно-синю лінію німецьких окопів вела на північ пунктирна стрілка – то був напрямок, у якому мав пробиватися з оточення батальйон капітана Баранова. По обидва боки цієї стрілки артилеристи намітили місця для загороджувального вогню, яким збиралися прикрити гвардійців від ударів з флангів.
На карті стояли дві склянки з товстого зеленавого скла і спорожнена до половини пляшка. На тарілках лежала запашна, покраяна продовгуватими смужками свинина, засмажена з цибулею. Поруч, у кришці котелка – скибочки чорного хліба.