Маруся, лежачи в траві, мовчки дивилася. Тільки тоді, як хлопець повернувся до собаки, вона помітила у нього на плечі снайперську гвинтівку.
– Ти зняв його? Янек кивнув головою.
– Ми вдвох – я і Шарик. Якби собака не допоміг… Але ти мовчи, не говори.
Янек нахилився, взяв дівчину на руки. Праву руку Маруся обережно тримала біля себе, лівою обняла хлопця за шию. Крізь пропахлу мастилом тканину комбінезона чула, як б'ється його серце.
– Куди ти несеш мене?
– Нестиму, доки сил вистачить.
З-поміж дерев Янек вийшов на лісову дорогу і зупинився перевести віддих. Йому пощастило: од передової почувся гуркіт мотора, і з-за повороту високчив студебекер. Машина різко загальмувала біля самого Янека, здійнявши клуби густої куряви. Із відчиненого вікна виглядав Віхура – король казахстанських доріг.
– Кос, що ти тут робиш?
– Дівчину поранено, снайпер підстрелив…
– Давай її в кабіну. З того боку заходь.
Віхура відчинив дверцята, і Янек, ставши на підніжку, опустив Марусю на сидіння, поклавши її голову водієві на коліна.
– Відвези якнайшвидше до госпіталю.
– Зрозуміло, одвезу, але з однією умовою. Скажи мені, нарешті, що там було в Сельцях, коли ти відремонтував машину?
– Не придурюйся. Я заткнув шарфом вихлопну трубу.
– А потім?
– Потім собака його витягнув.
– Біс забери, гарний трюк. Ну, то газую далі, знову по снаряди лечу.
Дівчина прислухалась, як вони розмовляли чужою мовою про щось незрозуміле. Підібгавши ноги, вона лежала на сидінні в шоферській кабіні й несміливо всміхалася до Коса.
– Дай мені номер своєї польової пошти.
Янек хутенько надряпав на аркушику паперу свою адресу і всунув їй у кишеню штанів.
– Їдьте вже, треба поспішати.
– Я напишу тобі. Відповіси?
Хлопець кивнув головою, потис Марусі ліву руку і, скочивши із підніжки, захлопнув дверцята.
Студебекер поволі рушив, обережно об'їжджаючи вибоїни. Янек ще мить дивився на хмару куряви, що тягнулася за ним, і подумав: «Треба б знову написати листа Юхимові Семеновичу, вже зо два місяці, як не писав».
Стоячи збоку дороги і дивлячись услід грузовикові, радів – не тому, що лишився живий-здоровий, а тому, що врятував дівчину, а вона, може, напише йому. Фронтовик, який не має свого дому й не одержує листів, бідніший, ніж інші. У кожній людині живе потреба в теплому слові, туга за кимось, про кого можна було б думати в тяжкі хвилини бою. Тільки тепер Янек відчув, як він стомився, і сів на землі.