Щоб якось виправдатись перед самим собою за цю затримку, він вирізав на прикладі карабіна новий знак, такий, як ті, що вже були там. Порахував їх, торкаючись кожного пальцем. Разом було десять. Янек послинив великий палець, всунув його в пилюку, а потім замазав останню зарубку, щоб не впадала в очі.
Шарик лежав поруч, важко хекав од спеки і зацікавлено стежив, що робить його господар. І дуже зрадів, коли Янек відклав гвинтівку, нахилився над ним, поцілував кошлату морду в обидві щоки, якщо так можна сказати про собаку.
Потім нарешті вони зібрались, Янек закинув рюкзак з рацією на плече, обидва швидкою ходою рушили далі і вже без пригод дійшли до свого замаскованого в лісі танка.
– Тебе тільки по смерть посилати. Ждеш не діждешся, – бурчав Саакашвілі. – У нас уже все готово, танк як новий. Монтуй швидше свою скриньку.
Густлік і Василь сиділи за кілька кроків, притулившись спинами до стовбура. Янек півдня не бачив їх, і тепер помітив, що всі вони змінилися, що це вже не ті люди, яких він знав кілька днів тому. І річ не в тім, що в них були червоні од пилюки й сліпучого сонця очі, що всі трохи схудли. Йому важко було б визначити, в чому полягає та зміна. Можливо, з'явилися нові, дрібненькі, майже непомітні, але такі красномовні зморшки. Життя лишає на обличчі свої сліди. Війна вирізує їх особливо гострим різцем. В цьому відношенні один день бою вартий багатьох тижнів, а то й місяців мирного життя.
Через люк механіка Янек заліз у танк, сів на своє місце і заходився монтувати рацію; а Гжесь заглядав іззовні і розповідав:
– Знаєш, тут недалеко від нас стріляв снайпер. Автоматники навіть ходили туди. Скільки не дивились – не могли помітити. Аж коли хтось йому вліпив кулю, то бачили, як летів з дерева, наче дохла ворона. Якби ти раніш приніс рацію, то зміг би випробувати люльку, яку тобі сибіряк подарував. А так тільки носиш її сюди-туди.
– Яку люльку? – запитав Янек, усміхаючись сам до себе.
Він добре знав, що саме так солдати називають снайперські гвинтівки через оптичний приціл на них, Янека забавляло, що Гжесь ні про що не здогадується.
Саакашвілі не встиг відповісти, бо підійшов Семен і, просунувши всередину танка приклад карабіна, запитав:
– Янеку, то це ти?
Кос дістав з кишені біло-синю пов'язку і подав Василеві. Єлень, що підійшов разом з поручиком і теж заглядав у танк, схвально свиснув:
– Ходи-но сюди, – махав рукою Василь. – Ну йди ж, нахились. – Він узяв обома руками Янека за голову й поцілував.