– Нехай спить.
Напилися вдосталь гіркої ячної кави, набрали в два котелки вареного м'яса, знайшли під брезентом хліб. Коли повернули до танка, кухар спав на броні біля мотора, поклавши під голову звинуту Шарикову постіль.
– Це я підклав йому, щоб ґулю не набив, – пояснив Єлень. – Так спить, що жаль будити. Тільки спочатку маму покликав.
Гжесь бризнув йому в обличчя кавою. Кухар схопився, протер очі і напівпритомний забубонів:
– Удень варю, вночі розвожу…
Він скочив з машини, ввійшов у густий сосняк і заплутався в заростях.
– Почекай, – сказав Янек. – Іди за псом, він заведе. Шарику, проведи до кухні.
Обидва зникли в темряві, а по хвилі екіпаж почув, як захурчав мотор. В ту ж мить прибіг Шарик – веселий, несучи в зубах чималий кусень сирого м'яса.
Незадовго до світанку друзі спільними силами вклали Семена спати, пообіцявши розбудити, як тільки щось трапиться. Самі втрьох примостились у башті. Єлень доїдав рештки м'яса з хлібом, а Янек з Гжесем пошепки розмовляли. Крізь соснові крони було видно небо на сході. Ось воно почало яснішати, потім унизу поволі зарожевіло. Зірки погасли, на броні з'явилася роса…
Поручик повернувся з боку на бік, зітхнув і, здавалося, щось сказав. Янек зліз із сидіння, заглянув униз і почув шепіт:
– Люба, я прийду… Я зараз.
На дні танка було темно, але у відкритий люк механіка падало світло, пасмо сірого ранкового світла, в якому здавалося, що Василеве обличчя вкрите ясно-блакитними тінями. Янек дивився на нього, і командир видався йому значно молодший, ніж завжди. Губи в нього були вологі, ніби трошки підпухлі, як у дівчини. Кос подумав, що Семен міг би бути його старшим братом. Найстарший в екіпажі – це ще не означає дорослий.
– Що там? – тихо спитав Гжесь.
– Нічого, розмовляє крізь сон, – відповів Янек.
Десь зовсім близько від них гримнув постріл з танкової гармати. Грім покотився й відбився луною від лісової стіни. Семен одразу прокинувся, розплющив очі.
– Чую, що німці оголосили початок дня. – Він сів і глянув на годинник. – За п'ятнадцять хвилин, Янеку, ти повинен бути біля рації, а тим часом, думаю, можна поснідати – пора вже. Давайте сюди каву.
З'їли по скибці хліба і, передаючи один одному котелок, випили до дна два літри кави.
– Ну, а тепер по місцях.
Окоп, в якому стояв танк, був мілкий, насип не затуляв прицілів, але Гжесь і Янек, що сиділи на пів-метра над землею, бачили тільки найближчі деревця густого сосняка.