Разом із 47-ю Радянською Армією, що наступала з півдня, рушила і 1-ша польська піхотна дивізія. Польські солдати вибили німців з Аніна і через приміські околиці та соснові ліси на пісках, штурмуючи глибоко вкопані в землю бункери, просувалися вперед. Вони дійшли до Грохова і до Утрати. В цих боях було розбито 73-тю німецьку дивізію і 1131-шу бригаду; даремно намагалася контратакувати 19-та танкова дивізія.
Коли вже видно було, що наступ у напрямі Варшави розвивається успішно, командування вирішило перекинути сюди всю польську армію. Якось увечері радянські гвардійські частини почали змінювати польські дивізії біля Пилиці, й полки один за одним рушили назад, на східний берег Вісли, звідки по шосе прискореним маршем ішли на північ. Разом з ними перейшла Віслу – майже в тому самому місці, де форсувала її на початку серпня – танкова бригада.
Переїхавши міст, танки форсованим маршем вночі підійшли до Старої Мілосної. З піщаної висоти видно було на обрії язики полум'я і важку хмару чорного диму. З самого ранку танкісти, які так і не склепили ні на хвилину очей, почали готувати машини до бою, як тоді, під Студзянками.
«Рудий» тепер був рудим уже тільки по назві. Броню ще на плацдармі пофарбували, підправили намальованого на башті орла. Дурний Шарик розмазав йому праве крило, штовхнувши Янека, коли той малював.
Василів екіпаж цілий день порався біля машини, перевіряючи всі механізми, замінюючи розбиті ланки на гусеницях. Тільки надвечір, смертельно втомлені, прилягли біля танка, що стояв у лісі між деревами.
Показуючи очима на захід, де небо над деревами було вкрите брудними клубами диму, Семен сказав:
– Це найстрашніша з усіх грозових хмар, ямі я бачив.
Поряд сидів Шарик, похмурий і неспокійний. Видно, його дратував запах диму й згарища.
– Візьмемо Варшаву? – запитав Кос.
– Дурне запитання, – втрутився Гжесь. – Коли вже сюди прийшли, то, звісно, візьмемо.
Весь попередній досвід привчив його до того, що де б вони не з'являлися – перемога належить їм. І Гжесь не думав, що досвід цей зовсім невеликий і що так може бути не завжди.
– Я не такий певний, – похитав головою Семен. – Жодне велике місто, розташоване за річкою, не брали просто в лоб. Його завжди оточували з півночі або з півдня. Але якщо повстанці утримають плацдарм, не відступлять од річки…
– Якби утримали плацдарм або міст… – запропонував Єлень.
– З мостами річ нелегка, – вів далі Семен. – Мабуть, їх давно замінували. От якби пощастило прорватися танкам і піхоті, щоб захопити їх зненацька…