Провідник, який сидів на броні, зіскочив і пішов шукати командира. За хвилину від брами почувся голос:
– Танкісти, ходімо на розвідку!
Єлень і Шарик лишились у танку, решта вийшли на подвір'я. Під кам'яною стіною їх зустрів худорлявий високий піхотний офіцер, міцно потиснув їм руки і ввів до брами. Ступаючи майже навпомацки, вони повернули праворуч – до сіней, а потім – ліворуч, через вирвані двері ввійшли до кімнати. Під чобітьми хрускотіло скло. Од вікна, рама якого висіла на одній завісі, дув вітер.
– Обережно, – прошепотів піхотинець. – Нахиляйте голови.
Підійшли до парапету, на якому лежали мішки з піском, і офіцер-піхотинець показав Семенові вузьку щілину бійниці.
– Придивіться.
Перед ними був чималий майданчик, закритий з другого боку стінами будинків. – Дахи на них згоріли, на тлі рудого неба стирчали обгорілі балки й крокви.
– Готові? – знов спитав піхотинець. – Тепер пильнуйте. В будинку навпроти в підвалах є бійниці. Зараз постараюся, щоб вони ожили.
Офіцер протяжно свиснув, і на цей злак з верхніх поверхів озвалися чергами кулемети, які примусили німців відкрити вогонь. Побачивши блиск пострілів, танкісти визначили, де їхиі майбутні цілі. Коли стрілянина стихла, піхотинець опустився на підлогу й жестом запросив танкістів сісти біля нього.
– Я хотів би, щоб ви, як тільки почне розвиднюватись, за умовним сигналом звалили браму і вогнем з гармати знищили ті вогневі точки. Тоді ми підемо вперед, а ви слідом за нами.
– А навіщо валити браму? Досить тільки прочинити, щоб висунути дуло, – сказав Семен. – Спробуємо зробити, що від нас залежить, а коли підете в атаку, то браму розчинимо навстіж.
– Ви обережні, – усміхнувся піхотинець.
– Ми обережні, але найважливіше те, що люди тут і далі мешкатимуть. Навіщо їм браму ламати.
– Як хочете. Я згоден.
Повернувшись иа подвір'я, здивовано зупинилися. Танк був геть обліплений людьми: вони сиділи й стояли на броні, товпились довкола.
– Хто ці люди? – запитав Семен. – Це ж не ваші солдати?
– Та що ви! – відповів офіцер. – Цивільні! Місцеві жителі. Не можу дати собі ради з ними. Ну, чого ви сюди повилазили? – гукнув він. – Я ж вас просив не виходити з підвалів.
– Машинку побачити, пане поручик. Непогана, нічого не скажеш.
– Наше вам поважання, панове танкісти! Пшепюрковського ви часом не знаєте? Він з нашої вулиці, такий з коротенькими вусиками, як у Гітлера.