Так вони під'їхали до повороту, і тут Кос помітив того самого підлітка: притулившись до стіни, він рукою показував за. ріг будинку і малював у повітрі щось схоже на гриба.
– Увага, за рогом – дот! – остеріг Янек.
Вони обережно висунулися, і попереду, менше, як за сто кроків, побачили низько над землею бетонну шапку. Василь ударив по ній осколочним снарядом, потім бронебійним і ще раз осколочним. Угору бризнули куски бетону, блиснули шибки, що вилітали з вікон сусідніх будинків.
Янек глянув на ті вікна й в одному з них, на третьому поверсі, помітив висунуте дуло ручного кулемета. Хлопець наліг на свій кулемет, перевів його вбік до самого кінця, ледве сягаючи цілі. У вікні замаячила людська постать. Янек натиснув спуск, і за мить з вікна полетіла на бруківку зброя, а тоді головою вниз упав гітлерівець.
Штурмові групи рушили далі, танк пішов за ними і дістався до широкої поперечної вулиці, посередині якої простягались газони й трамвайна колія. З покривлених стовпів звисали покручені проводи. Трошки далі, з лівого боку, стояв червоний продірявлений кулями трамвайний вагон.
Біля танка знову з'явився знайомий підліток; висунувши з брами голову, аби його краще бачили, він показував на мигах, щоб, переїжджаючи вулицю, танкісти пильнували з правого боку.
Василь трохи повернув башту й наказав Гжесеві:
– Рушай і газуй з усіх сил у той бік.
Коли вони виїхали на алею, вже зовсім розвидніло. З правого боку показалися золоті, освітлені сонцем, бані церкви. З-за церкви блиснув гарматний постріл, у повітрі засвистіло, але снаряд не влучив. Танк проскочив на другий бік вулиці.
– Піхота відстала, – доповів Єлень.
– Ну то що? Повертати назад? – запитав Саакашвілі,
– Стій. Зачекаємо. Стежте тільки за ворітьми та вікнами.
«Рудий» стояв на вулиці самотній і насторожений, мов дикий звір у чужому ворожому лісі. Повертав башту то ліворуч, то праворуч, наче принюхувався дулом до темних вікон, з яких чигає небезпека. Бруківка попереду була розкопана, дорогу перегороджувала барикада з возів, балок і наспіх звалених мішків з піском. За мішками Янек помітив рух: двоє гітлерівців у касках бігли з фауст-патронами. На мить зникли за насипом, але Янек пильнував за ними і, як тільки вони замаячили в сусідньому проломі, дав чергу. В одного, здається, поцілив, але другий, напевно, перебіг на друпій бік вулиці й зник у брамі. Неважко було, здогадатися, що він перебіжить подвір'ям і от-от з'явиться у вікні, десь збоку від танка і з кількох метрів вистрелить. Піхота, яка могла б прикрити танк, лишилася, відрізана вогнем, за тією широкою алеєю. Тоді Кос – адже йшлося про життя всього екіпажу – прийняв блискавичне рішення: відкрив люк унизу біля свого сидіння і, поплескавши собаку по карку, суворо наказав: