– Не знаю. Загинув на війні чотири роки тому.
– Тоді ще війни не було.
– Була, в Польщі. Я хочу в польську армію. Вже третій день їду.
– Зайцем?
Янек знав, що таких пасажирів називають зайцями, отож підтвердив.
– Еге ж. З учорашнього вечора їду з вами.
– Якийсь документ у тебе є?
– Документ, документ. Викинути його треба, – сердито бурчав Федір.
– Ви, товаришу рядовий, не втручайтесь, коли розмовляє командир взводу. Хто чергував учора, коли поїзд стояв? Ну, я ж вас питаю, хто?
– Я, товаришу сержант.
– А як ви гадаєте – цей хлопець із своїм собакою прилетів на крилах із-за хмари і вскочив через димар чи, може, заліз, коли ви стояли на посту?
Товстощокий не відповів, позадкував, сховався за спинами інших. Тим часом Янек дістав з кишені акуратно складену газету й подав сержантові. Той повертів її в руках, проглянув і, так само ретельно склавши, повернув.
– Ми газетки читаємо, знаємо, але, сам розумієш, потрібний папір, якийсь офіційний документ.
Янек дістав посвідчення із мисливської артілі, в якій він працював разом із Юхимом Семеновичем.
– То ти, значить, мисливець?
– От комедія – мисливець! – обізвався якийсь солдат. – Цікаво, що він убив – жабу чи тигра?
Усі засміялись.
Янек не відповів. Знову поліз у кишеню і на розкритій долоні показав велике кошлате вухо. Сміх обірвався, запала тиша.
– Справді, тигр. Ну, добре, – сказав сержант. – Ми тут балакаємо, а каша стигне. Що б там не було, дайте поснідати і хлопцеві, і собаці. Потім побачимо.
Всі посідали внизу на нарах, дерев'яними ложками їли жирну пшоняну кашу. Взводний одрізав від своєї порції хліба чвертку, дав Янекові. Поїзд стукотів на стиках рейок, посвистуючи, минав невеликі станції. У прочинені двері було видно зелену безмежну тайгу аж до горизонту, густо збиту, мов повсть.
Янек підвівся, ступив до Федора і, показуючи на шинелю, що лежала поруч, запропонував:
– Дайте пришию.
Той подумав хвилинку, потім кивнув головою:
– Бери.
Найближчі сусіди стежили, як хлопець зняв шапку, відмотав нитку, витягнув з підкладки голку і акуратним швом знизу пришивав одірваний шмат поли.
– Гарно це в тебе виходить. Як тільки приїдеш на фронт, одразу тебе головним кравцем призначать, – пожартував той самий солдат, що питав про жабу й тигра.
– Не меліть язиками, – сказав сержант. – Не гайте часу. За годину перевірю зброю.
Із стояка в кутку вагона солдати стали брати гвинтівки й автомати, сідали хто де, аби тільки було якнайзручніше.