– Тепер бачиш? Усім дали чини. І папери дали. Ось глянь, Янеку. – Єлень підніс мундири ближче до ліжка, на якому лежав Кос. – А тобі ще й вовняний шарф. Каже, сама в'язала…
Кос повернув голову, уважно подивився, ворухнув губами. Єлень не дочув, нахилився над ним.
– Лист?
– Листа не дала.
Прочинилися двері. Увійшла Маруся із склянкою, до половини наповненою рожевим розчином, з якого стирчали термометри. Поставила склянку на підвіконня й сплеснула руками.
– Хто це вам приніс мундири? Я повинна зараз же їх забрати. Якщо професор побачить такий непорядок, то він мені голову одірве! – Дівчина забрала у Єленя мундири і, вже виходячи, додала: – Як захочете подивитися, то скажете, – я нишком принесу.
Деякий час Марусі не було, потім почулися швидкі кроки, вона вбігла і сіла скраєчку на Косове ліжко.
– Сьогодні такий чудовий день: ти почуваєш себе краще, тебе підвищили по службі. Я теж приготувала тобі подарунок. Такий, як у Росії дівчата своїм хлопцям дають.
Вона сягнула рукою під білий халат і в цю ж мить помітила синій вовняний шарф, що лежав на табуретці, перев'язаний стрічкою.
– Ой, який гарний і м'який! Хто це тобі подарував?
– Його дівчата люблять, – сказав Чорноусов. – Я сам бачив ту, що цей шарф принесла. Гарна дівчина, а волосся у неї мов стигла пшениця.
Маруся одвернулася до стіни, розгорнула хустинку, взяла звідти лист. Вона хотіла дати Янекові і те й друге, але тепер передумала – поклала на ковдру тільки квадратний клаптик вишиваної матерії. Янек дивився якусь мить, а потім несподівано гучним і міцним голосом сказав:
– Дай, у руку.
Він простягнув праву руку, стиснув пальцями той клаптик полотна й підніс його до очей.
– Ура! – гукнув Єлень. – Зараз Янек буде здоровий. І це тобі, Вогнику, він має дякувати.
Маруся зашарілася, а Густлік пришкутильгав і обійняв її за шию.
– Питай дозволу у Янека, – жартом боронилася вона, поплескуючи Єленя по спині. – Це мій хлопець. Я його лікую, годую.
Схопилася, принесла термометр і, зиркнувши на стовпчик ртуті, всунула його Косові під пахву. Янек поволі, з натугою пересуваючи руку по ковдрі, торкнувся Марусиної руки й ніжно потис її пальцями.
Важко сказати, що допомогло: ліки, теплий Шариків язик чи те зворушення, яке Кос відчув, діставши подарунок – хусточку. Певно, все разом було причиною того, що він почав володіти рукою, яка після поранення, нервового шоку й контузії стільки днів не діяла. Але не забуваймо й іншого: здоров'я повертається до людини значно швидше, якщо вона дуже прагне цього.