Янек дав їй перстень, майстерно вирізьблений з мідного артилерійського снаряда. Говорили одне до одного навперебій. Шарик, неспокійно принюхуючись, попискував з щирого жалю. Льотчики нетерпеливились.
– Поцілуй її уже, бо нам пора їхати.
Янек послухав поради. Дівчина підбігла до грузовика, її підхопили за руки, і ось вона вже під брезентом. Машина рушила й, набираючи швидкість, поїхала. Танкісти дивилися на неї, помічаючи спочатку сумну усмішку Марусі, потім тільки дівочу постать і червонувате волосся на тлі срібного хвостового оперення літака.
Коли грузовик зник за поворотом, Янек пішов уздовж шосе, зупинився біля верби, що вже випустила перші зелені листочки, й розгорнув лист. Прочитав його повільно, від початку до кінця, і, тихесенько повторив сам до себе:
– Десь опівночі ми пішли б у тінь саду, в пахощі жасминових кущів. Там нас ніхто б не бачив…
Хлопець стояв, підставивши обличчя вітру, і відчував, як весняним подихом він пестить йому гарячі щоки.
Розділ XXI ПОВЕРНЕННЯ
– Гей, Кос! – гукнув Густлік. – Іди сюди, це вже наша.
До перехрестя під'їжджав здоровенний трофейний автомобіль, тягнучи за собою вагон з віконцями по боках і трубою, з якої весело йшов дим. Водієві не хотілося зупинятись. Він просигналив кілька разів, почав об'їжджати з лівого боку, але дівчина-регулювальниця загородила дорогу. Шофер висунувся з кабіни й з висоти свого зручного сидіння урочисто заявив:
– Ми з політвідділу фронту.
– А ми з перехрестя доріг, – жартом відповіла регулювальниця. – Прошу документи й путівку.
Єлень підійшов ближче, заглядаючи їй через плече.
– Ну як? – запитав тихо. – В такій буді всі вмістимось.
– Я не можу до них нікого саджати, – відповіла дівчина пошепки. – Хіба що самі зумієте домовитись.
Танкісти оббігли вагон ззаду, постукали в зачинені двері, але ніхто не відповів. Таку фортецю взяти нелегко. Правда, можна було вилізти на металеві східці, якось учепитися, але ж то не їзда. Утрьох ще якось дали б собі раду, а що робити з собакою?
Шарик уважно оглядав машину, потім покрутив носом – видно, щось його дуже зацікавило. Присів перед дверима на задніх лапах, заскавчав і гавкнув. Зсередини у відповідь теж почулося гавчання. Шарик загавкав дужче, собака в машині теж не поступався.
Та ось двері злегенька прочинились, і здивовані танкісти побачили в них худорляву даму у сріблястому платті, вбрану як на бал. Усі троє стояли пороззявлявши роти, не в силі вимовити й слова. Біля ніг дами тиснувся білий пудель, виставив цікаву мордочку і, побачивши Шарика, заскавчав, замахав хвостом, – явно зрадів.