– А середні?
– Т-34 не було. Я не бачив.
У комендатурі танкісти довідалися, що солдат, який показав їм дорогу, не помилився. Черговий офіцер переглянув документи і кивнув головою.
– Відпочиньте, хлопці. Можете в нас переночувати, бо перед вами ще далека дорога. Танкова бригада пішла на Гданськ.
– На Гданськ? -. скрикнув Янек.
– Авжеж. Це ж бригада імені Вестерплятте, от вона й рушила туди.
– Ну то спасибі, ми будемо доганяти.
– Як хочете, тільки не знаю, чи пощастить вам піймати вночі якусь машину.
Всі троє козирнули і зникли за дверима. А там Густлік і Гжесь вхопили Коса за руки.
– Янеку, отже твої мрії здійснилися!
– Чимчикуймо зразу на шосе, щоб якнайшвидше.
Вони побігли безлюдними вулицями до східного передмістя, але незабаром почули за собою гуркіт мотора. Стали серед вулиці, готові будь-що зупинити машину. Але грузовик, який під'їжджав, і не збирався обминути їх; загальмував, пригасив світло. Танкісти з радістю впізнали знайомий причеп, застукотіли в двері.
– Хто там? – почувся грізний голос Івана.
– Свої! – відгукнулися.
Їх одразу впізнали, бо Крихітка, нюхом почувши, що тут Шарик, радісно загавкала.
– Куди?
– До Гданська.
– Залазьте швидше. Якраз добре, бо й ми до Гданська. Вся танкова армія туди пішла. Видно, так уже нам судилося – подорожувати у великому товаристві.
Завдяки тому, що машину вели по черзі (Гжесь час від часу змінював втомленого водія), їхали вдень і вночі. Але чим ближче до фронту, тим частіше траплялися на шосе воронки від бомб, снарядів і мін; раз у раз доводилось об'їжджати, чекати біля забитих солдатами містків. Поминувши Кошалін і Слупськ, вони повільно просувалися в транспортних колонах, які везли боєприпаси, пальне й харчі.
Пасажири причепа уже звикли одне до одного, спільно вели господарство, сварилися в комендатурах, добиваючись кращого продовольства, і досягали свого досить легко, бо танкісти підкреслювали неабияке значення циркового мистецтва, наголошували на тому, що й атлети й звірі мають бути в добрій формі, а Іван пошепки признавався завідуючому складом, що йому просто соромно готувати солдатам союзної польської армії якусь там кашу. Було їм не так уже й погано, а проте танкістів сердила кожна більш-менш тривала зупинка. Кортіло добратися до своїх, приховуючи один від одного своє хвилювання, кожен турбувався, чи встигнуть вони прибути своєчасно, чи не приїдуть тоді, коли все вже скінчиться. Мабуть, тільки Шарик, який ні на мить не відступав од Крихітки, був задоволений, що подорож затягується.