– Хлопці, хай йому грець, ви тільки гляньте! Це ж Кос, Єлень і той їхній грузин. Увесь екіпаж.
Одним стрибком він перемахнув через канаву і помчав до них. За ним – решта солдатів. По розмоклій ріллі добігли до танка, почали обійматися, плескати один одного по спині. З обох боків сипалися запитання, на які ніхто не встигав відповідати, вигуки, яких в загальному гаморі ніхто не міг зрозуміти.
Від циркового вагона бігло, пустуючи, двоє собак, а за ними поволі йшли Іван і Наташа.
Нарешті гамір трохи стих, і тоді озвався Віхура:
– Хлопці, покиньте цей непотріб. Вам дадуть нову машину. Саме прибули машини з вісімдесятип'ятиміліметровими гарматами. Розумієте? Сила! Прямо з заводу. Такі танки, що куди там!
– А наш «Рудий»? Що з ним? – запитав Саакашвілі.
– Хіба ви не бачили? З того боку пробило таку дірку, що можна кулак просунути. В мотор ударило, уже не відремонтуєш.
– То Семен поїхав по новий мотор? – спитав Янек.
– Ми тут почекаємо, – мовив Єлень. – Василь привезе мотор, поставимо і ще покажемо, чого вартий наш «Рудий».
Віхура завагався, раптом зблід, зсунув з чола кашкет і сказав:
– Облиште. Ми якраз приїхали сюди машиною, щоб забрати рацію, всі прилади, боєприпаси і взагалі що тільки можна. А танк генерал наказав залишити.
– Але ж… – втрутився Янек.
Та Віхура не дав йому говорити, сам швидко вів далі:
– Наші з позавчорашнього дня уже в Гдині. Одна рота автоматників і танковий взвод пішли на Гданськ. Ще тільки Оксив'я німці уперто держать, але й там уже кінець близько.
Янека щось занепокоїло в цій спішній розповіді, в обличчях Віхури й солдатів, які стояли за ним.
– Василь поїхав по мотор? – удруге спитав він. Настала тиша. Якусь мить усі мовчали, а тоді Віхура зірвав кашкета і ступив півкроку вперед.
– Я думав, що ви знаєте… – почав він, дивлячись під ноги. – Коли ми підійшли до Вейгерова, в лісах зустріли нас партизани. В них були плани німецьких вогневих точок, мінних полів. Партизанський командир потрапив до генерала і потім їхав з нашими танками, показував дорогу. Ми взяли місто з двох боків, без ніяких втрат. А коли наші виїхали сюди, на околицю, то збоку десь із засади озвалися бронебійні гармати…
Віхура обірвав, глибоко зітхнув. Янек смикнув його за рукав.
– А далі?
– Ну, і влучили якраз у ваш танк. З мотора вдарило полум'я. Поручик Семен вистрибнув з вогнегасником на броню, збив вогонь, але самого його скосило чергою. Отам лежить… – показав поглядом.