– Шарик!… Янеку, йди сюди.
Кос увійшов до хати, виструнчився і, стукнувши каблуками, почав доповідати.
– Громадянине генерал, взводний Ян Кос…
І не докінчив, бо командир обняв його і поцілував у обидві щоки.
– Всі приїхали?
– Тільки троє і собака.
– Знаю… – спохмурнів генерал і простяг руку по згаслу люльку. – Розумію. Почекай хвилинку. Це по ньому лишилося, поділи серед екіпажу. – Генерал подав Косові брезентовий солдатський рюкзак, перев'язаний посередині мотузкою. – Речі поручика Семена. За звичаєм, віддаю вам, бо адреси сім'ї не залишив.
Командир висипав на стіл усе, що було в рюкзаку. Нехитрий солдатський скарб. Дещо з обмундирування. Орден Червоної Зірки, Хрест хоробрих, атлас хмар і новенький, блискучий орден Віртуті Мілітарі.
– Це за штурм і здобуття Мирославця, – пояснив генерал. – Наказ прийшов за день до його смерті, і я навіть не встиг вручити… Ще хвилинку. – Командир бригади цими словами звернувся до радянського генерала, який сидів за столом у кутку кімнати і, пригладжуючи рукою чорне кучеряве волосся, постукував олівцем по карті.
Той, дивлячись на молодого танкіста і вівчарку, яка крутилася біля ніг командира бригади, кивнув головою.
– Готуємо на завтра наказ, – пояснив Янекові командир бригади. – Будемо штурмувати Оксив'я. Після останніх боїв з бригади мало що лишилося. Набереться хіба що батальйон танків, не більше. Даю вам нову машину з вісімдесятип'ятиміліметровою гарматою.
– На нові машини не вистачає екіпажів? – запитав Кос.
– Вистачає. Але вам заміню танк.
– Громадянине генерал, ми б хотіли на своєму «Рудому».
– Там розбито мотор, і сам танк демонтовано.
– Ці, не демонтовано. Коло нього сидять Саакашвілї і Єлень, стережуть. Може б, нам пощастило новий мотор поставити, бо ми повинні на «Рудому»…
– Чому?
Хлопець вийняв листа й показав у ньому пальцем, Генерал голосно прочитав:
– «Мені дуже хочеться, щоб.«Рудий» дійшов з нашим екіпажем до моря…»
Якусь мить панувала мовчанка, потім командир сказав:
– У нас немає нового мотора. Можна було б зняти з підбитих машин, що стоять під Кацком, але там страшне болото, туди навіть трактором важко добратися.
– Якщо дозволите, ми поїдемо.
Генерал насупив брови, хвилинку подумав і кивнув головою:
– Гаразд, візьми тягача з майстерень. Скажи, що я велів. А рація справна?