– З Радянського Союзу, – пояснив Янек і запитав: – А той Вест, про якого ви кажете, поляк? Прізвище якесь чудне…
– Поляк, це його в партизанах так назвали.
– А справжнє прізвище як?
– Цього я не знаю, та й питати не треба, бо якби я й знав, то не сказав би. То партизанські справи. Його діло: захоче – сам скаже, а не захоче… – Лівою рукою чоловік гладив по голові Шарика, який з першої ж миті відчув до нього довір'я.
Доїдали рибу, відкидаючи далеко в поле обсмоктані кісточки. Вже майже зовсім смеркло, і з боку Гдині тепер ясніше долинав гуркіт артилерії, яскравіше видніли спалахи.
По шосе під'їхав грузовик, а за ним – танковий тягач з підйомним краном. Обидві машини зупинилися. Через поле до підбитого танка рушив механік у комбінезоні. Підійшов, на ходу витираючи руки клоччям.
– Привіт, союзники! Як звати вашу машину?
– «Рудий».
– То ми до вас.
Він обійшов танк навколо, оглянув пробоїну й розбитий мотор, витягнув з кишені ліхтарик і дав знак тим, що стояли на шосе.
– Все буде гаразд, – сказав. – Викинемо старий, поставимо новий, гвардійський мотор. До ранку все буде готово, ще встигнете повоювати.
Тягач переїхав через канаву, описуючи півколо, ззаду підійшов до танка. Стріла підйомного крана стирчала над ним, мов гострий, загнутий кіготь.
Кашуб зібрав миски, склав скатертину, запакував усе в портфель і звернувся до Янека.
– Завтра в бій?
– Так.
– Вас тільки троє?
Янек забув про це. Аж тепер усвідомив, що в них немає четвертого члена екіпажу, і невпевнено буркнув:
– Нічого, підберемо когось по дорозі.
Працювали мовчки, розуміючи один одного з пів-слова. Ніч була темна, і вони присвічували собі невеличкими лампочками, протягнутими від тягача й танка.
Пішло на це більше часу, ніж сподівалися. Старий мотор зняли швидко, але потім треба було очистити місце, вибрати звідти геть усі, навіть найдрібніші осколочки, все повитирати, щоб було чисто. І з новим мотором довелося повозитися, поки він сів на місце. Відкрили подачу пального, і Саакашвілі, хвилюючись, натиснув стартер. Закрутився маховик, передав рух на мотор, і той одразу ж запрацював, заграв міцним, звучним голосом. Було вже зовсім темно, коли вони виключили мотор, потиснули один одному руки і вправно, швидко поставили – панцирну плиту.
Дірку, пробиту снарядом, залатали раніше. Механіки вже готувалися до від'їзду, ще тільки закурили по цигарці, коли Шарик приязно загарчав, і з темряви знову виринув той самий кашуб.