– Жінка підігріла кави і спекла вам булочок.
– О, то у вас тут своє постачання, – сміялися радянські воїни. – Видно, що бувалі фронтовики, в голоду не пропадете.
Булки й каву розділили порівну на всіх, включаючи, звичайно, і пса. Коли їли, кашуб смикнув Янека за рукав.
– Вас троє, одного не вистачає. Я привів четвертого.
– Кого?
Тільки тепер Кос помітив, що за крок од нього стоїть чоловік, також у капелюсі і в темному цивільному одязі.
– Вест, – сказав незнайомий.
Він потис Янекові руку й подав якісь папери. Кос повернувся до танка, через люк механіка просунув усередину голову і, взявши в руку ремонтну лампочку, прочитав: «Посвідчення. Видано поручику Весту, командирові партизанського загону…» Далі було сказано про спільні дії з бригадою під час боїв за Вейгерово – Янек уже знав про це, – а внизу стояв підпис генерала.
– Ось іще, – сказав Вест, подаючи другий папірець. Це було тимчасове посвідчення про нагородження Хрестом хоробрих, теж підписане генералом. Янек погасив лампочку, віддав документи.
– Хочете з нами?
– Так.
– А воювали в танку?
– Ще ні.
– Ручний кулемет знаєте?
– Трохи знаю.
– А рацію?
– Теж знаю.
– Ну, тоді, все гаразд. Гжесю, Густліку!
Ті підійшли ближче, і Янек познайомив їх.
– Поручик Вест, про якого нам розповідали. Поїде з нами четвертим.
– Чому б ні, – погодився Єлень, – поїдемо.
– Все готово, – сказали радянські воїни. Танкісти на прощання потисли руки механікам. Тягач знову виїхав на шосе і там зупинився.
– В машину! – скомандував Кос.
Хоч про це й не домовлялися, хоч Саакашвілі був старший за званням, а Єлень мав більше бойового досвіду, але вийшло якось так, що командиром став Кос. І так само без ніяких розмов поручик Вест, хоч він і був офіцер, зайняв місце стрільця-радиста.
Заграв мотор, танк рушив з місця, повернув ліворуч, потім праворуч, вийшов на шосе і зупинився. Мотор працював на малих обертах.
Механіки з тягача підійшли ближче, один із них крикнув:
– Як нове серце?
– Добре! – по-російськи відповів Янек.
– Щасливо воювати!
Першим рушив грузовик, за ним тягач. Радянські солдати, привітно махаючи руками, поїхали в напрямі Гдині.
Янек дивився услід і думав, чи екіпаж висловив їм, як належало, свою гарячу вдячність – адже «Рудий» і справді має тепер нове серце.
Зійшовши з башти вниз, Кос присів навпочіпки між Гжесем і Вестом. Глянув крізь відкритий люк.
– Праворуч у канаві розбита автомашина. Блищить трикутний клапоть бляхи. Спробуйте кулемет, – сказав він.