– А я думав, що найдовше держалися в Вестерплятте, – сказав Єлень.
– Ні, Вестерплятте оборонялося сім днів.
– Як це відомо, коли звідти ніхто не вийшов живим? – заперечив Густлік. – На Празі нам ще й віршик такий читали, як «шеренгами у небо йшли солдати з Вестерплятте».
– В бою на Вестерплятте, – спокійно сказав Вест, – з усього гарнізону, в якому було сто вісімдесят два солдати, полягло п'ятнадцять чоловік.
Янек відчув неприязнь до цієї людини, яка так спокійно говорить про героїчний гарнізон. Там воював його батько. Проте хлопець нічого не сказав, вирішив, що порозмовляє з Вестом на цю тему іншим разом.
Раптом біля танка вчинився якийсь гармидер. Автоматники повилазили з окопів, кричали і, піднімаючи автомати, довгими чергами стріляли в небо.
Янек прочинив люк ї, перекрикуючи гуркіт, запитав найближчого:
– Чого це ви стріляєте?
– Бо вже кінець, пане поручик! – Солдат подумав, що то офіцер. – Оксив'я взято. Гітлер капут! – засміявся він і знову випустив чергу.
Солдат розсмішив Янека своїм виразом обличчя і вигуками, розбудив у ньому несподівану радість. Кос знову відчув себе шістнаднятирічним хлопцем. Швидко спустився з башти і, піднявши дуло кулемета вгору, почав натискати на спуск, як радист на ключ, коли передає азбукою Морзе.
– Тата-та-тата, тата-тата-тата, та-та-та. Випустивши чергу, Янек раптом посмутнів – Василь уже не міг цього почути.
– З машини! – скомандував він.
– Що таке? – запитав Вест свого сусіда.
– Оця стрілянина? – Саакашвілі не зрозумів до пуття, про що йдеться. – Бавиться собі. Він же був радистом, перш ніж став командиром танка. От і має звичку вистрілювати своє прізвище.
– Яке прізвище? – Вест притримав механіка за рукав.
– Азбукою Морзе. Два постріли підряд – це тире, один – крапка. Його прізвище Кос.
Гжесь відчинив люк, світло впало на обличчя Веста, і механік злякався.
– Вам млосно? Ось тут термос, випийте трохи. Це буває, якщо хто не звик їздити в танку…
Саакашвілі вистрибнув через люк на землю, а за ним весело скочив Шарик. Потім Гжесь знову заглянув усередину і сказав:
– Ви краще вийдіть з машини, на повітрі вам полегшає.
Вест похитав головою й лишився на місці. Механік, стишивши голос, звернувся до Янека і Густліка, які стояли поруч:
– Хлопці, поручик, мабуть, хворий, чи що? Сидить там, а по щоках йому течуть сльози.
Кос підійшов, щоб побачити, але в цю мить новий четвертий член екіпажу незграбно, ногами вперед, почав вилазити з танка.