– Нас двоє.
– А хто другий?
– Ну, я й собака.
– Дідько його візьми! Гаразд.
Янек підійшов до машини; за ним – хорунжий, шофер і всі ті, що всупереч наказу повилазили з кузова.
– Отже, якщо машина заведеться, візьмете нас обох? – ще раз уточнив для певності.
– Побачимо, – буркнув офіцер, але Єлень, що стояв поруч, озвався басом:
– Так було сказано, всі чули.
– Ну то залазьте в машину. А ви, громадянине хорунжий, сідайте в кабіну.
Всі послухали його. Коли залазили в кузов, а офіцер обходив навколо мотора, Янек нахилився до Шарика й промовив:
– Шукай, Шарику, шукай! – і штовхнув пса рукою. – Хазяїн загубив.
Собака миттю кинувся під машину.
Янек сів на місце шофера, повернув ключик і натиснув стартер. Мотор загурчав і стих. Хлопець вдруге натиснув. Мотор загудів і почав спокійно працювати на малих обертах.
– Слухай, Кос, як це ти зробив? Ну, скажи, як? – Віхура смикав Янека за рукав.
Хлопець не відповідав. Побіг назад до машини, а назустріч йому з-під коліс вистрибнув Шарик і, радісно махаючи хвостом, приніс грубий вовняний шарф.
Янек схопив собаку, подав у кузов, а його самого, взявши під руки, втягнув досередини Єлень.
– Готово, їдьмо! – ті, що сиділи спереду, застукали кулаками по кабіні.
Грузовик рвонув з місця, набирав розгін. Чути було, як шофер переводить ручку щораз на більшу швидкість і додає газу, силкуючись надолужити втрачену годину. Машина підстрибувала на корінні, на вибоїнах, а Єлень, обнявши Янека рукою, так що той не міг і повернутись, кричав йому на вухо:
– Як це тобі вдалося?
– Фортель! І тут, – постукав себе пальцем по лобі, – треба дещо мати.
– Скажи, як це ти зробив, скажи бо задушу.
– Пусти! Пусти, ведмедю, то покажу.
Густлік ослабив обійми, і Янек дістав з-за пазухи шарф, замазаний сажею.
– Розумієш?
– Труба? Вихлопна труба! Ти заткнув? А хто витяг? Кос не відповів, тільки показав під лаву, звідки стирчала весела й задерикувата собача морда.
Їхали недовго. Через півгодини машина загальмувала, зробила кілька поворотів і зупинилась у лісі. Коли позіскакували на землю, всі побачили під деревами низькі, криті мохом землянки. З бляшаних коминів здіймався дим.
– А де наші танки? – запитав Єлень.
– Ще немає, але не журись, будуть, – відповів Віхура.
Хорунжий дав команду шикуватись, а Янекові й Густліку, двом останнім у шерензі, наказав:
– Ви підете на кухню. Треба наносити повний казан води й начистити картоплі.