– Ну й бестія, ногу відкусив би! – Кухар сів на край лави й придивлявся. – Живи, Косе, у злагоді зі мною, то ви обидва не пропадете. І ти, й пес… Тільки повинні знати, хто вас годує.
Кос промовчав. Лободзький знизав плечима, взяв банку з сіллю і пішов до казана.
– Янеку, чого ти носа повісив, кухар тобі не подобається?
– І кухар, і взагалі…
– В армії так: все своїми руками, бо немає тут мами.
– Ну як там, скоро закінчите? – гукнув Лободзький.
– Ще трохи, – відповів Єлень.
– Нарубай дров. Зараз вогонь розпалимо!
– Слухаю, пане капрал.
Єлень пішов і десь за брезентом почав цюкати сокирою об пеньок. А кухар повернувся, відрізав чималий окраєць хліба і, відкривши банку, густо – в палець завгрубшки – намазав його консервами. Потім обперся на стіл і, озираючись навколо, почав їсти. Янек кинув кілька останніх картоплин, розгорнув їх рукою – величезний горщик був повний. Витер руки об ватянку, сховав ніж у чохол і мовчки дивився.
– Чого витріщився? Хочеш їсти? Ти не собака, маєш свій розум. Візьми собі шматок… Що, не хочеш? Як ні, то ні.
Кос підвівся й сказав:
– Консерви до картоплі, для всіх.
– Не збідніють. Де сто їсть, там і ще кілька наїсться. – Кухар вишкріб ножем рештки жиру й м'яса, обтер пальцем край банки і акуратно поставив її всередину догори дном, так що здавалося, ніби вона повна.
– Ти людина, у тебе є свій розум. І запам'ятай, як прийдуть дивитися, коли я кидатиму в казан, то ані слова, бо це тобі боком вилізе. – Він намазав консерви на вже нарізаний буханець і примірявся ножем, якої товщини шматок одкраяти.
Янек ступив крок уперед.
– Облиш.
– Ах ти шмаркач! – Кухар аж почервонів од люті: – Перестань мудрувати. Сам же носив собаці кістки й м'ясо.
– Ви дали.
– Дивіться на нього! Я собаці давав чи ти? – Він уже підносив до рота хліб з консервами.
– Облиш, – повторив Кос.
– Ось я тобі як дам! – Кухар відклав хліб, простяг назад руку, щоб узяти ополоник, великий, як миска, прикріплений до метрового держака.
Єлень, почувши крик, визирнув із-за брезенту.
– Ви мене кликали, пане капрал?
Янек узяв із столу порожню консервну бляшанку й, повернувши її до Густліка, показав вирізане дно. Лободзький підняв руку, хотів схопити Коса, але Єлень двома стрибками опинився поміж ними.
– Забери руку, паскудо! – сказав грізно.
Кухар, побачивши у Густліка сокиру, відскочив, спіткнувся, зачепив ногою за край лави і з розмаху сів у казан з картоплею.
– Сто чортів! Ось я вас… – і обірвав, ошелешено втупившись десь понад головами солдатів, у бік брезенту.