Стежачи за його поглядом, Ян і Густлік побачили присадкуватого чоловіка в зеленому польовому кашкеті, з-під якого вибивалося чорне, кучеряве волосся. З ляком помітили в нього на погонах срібну генеральську змійку й гаптовану зірку.
– Вилазьте з цього казана. Що тут діється! Хто посадив кухаря в воду? А вам, солдате, навіщо сокира?
Єлень тільки тепер помітив, що в правій руці він стискає топорище, і зрозумів, чого кухар так налякався. Але це не збентежило його; він поклав сокиру на стіл, ступив півкроку вперед і одним духом відрапортував:
– Рядовий Єлень. Доповідаю, пане генерал, що сам упав у картоплю. Сам кухар, пане генерал.
Нарешті кухар виліз і, обтрусивши рукою воду з штанів, поскаржився:
– Вони на мене напали, громадянине генерал.
– Перший день в армії і одразу на гауптвахту. Як ви сміли підняти руку на капрала?
– Капрал, а сало жер, – заявив Єлень.
– Яке сало?
– Сало чи солонину. Ну, ось консерви, пане генерал. Замість того, щоб у казан, він сам їх жер, – показав рукою на перевернуту порожню бляшанку.
– Як це було? – звернувся генерал до кухаря.
– Цей хлопчак виносив собаці кістки…
– Я питаю, хто з'їв консерви? – Почекавши з хвилину і не діждавшись відповіді, генерал крикнув: – Черговий!
Од сусідньої землянки прибіг солдат з автоматом.
– Заберіть його. Скажіть командирові, щоб посадив його на десять днів суворого арешту.
Кухар хотів ще щось сказати, але передумав і рушив попереду вартового, на ходу знімаючи пояс.
– А з вами я ще теж поговорю, – грізно мовив командир бригади. – Кухаря нема, а люди повинні їсти. Ви зможете доварити?
– Дамо собі раду, – відповів Єлень.
Генерал пішов, а Янек і Єлень залишилися самі й узялися до роботи. Зрештою, нічого складного тут не було. Помили картоплю, потім пополоскали її, вкинули в казан і почали підкладати топливо у вогонь.
Бачили, як біля землянок сновигали солдати, як змінювались вартові, чули приглушену пісню, що, здавалося, линула з-під землі, але кухня стояла збоку і до них ніхто не заглядав. Допіру надвечір, коли поміж деревами почало сутеніти, а в казані вже закипіла вода, до кухні так само несподівано, як і раніше, прийшов генерал.
– Буде що їсти?
– Буде, – мовив Єлень, а Янек мовчки кивнув головою.
– То що там було з собакою? І хто виносив йому кістки?
Янек розповів.
– Я б посадив цього дворнягу разом з капралом, але боюся, що з цього нічого доброго для кухаря не вийшло б… – генерал говорив м'яким, низьким голосом чи то до них, чи, може, сам до себе. – А де ж той злочинець? Певно, втік?