Випало так, що капрал Лободзький, кухар, з яким вони зіткнулись першого дня, стояв прямо перед ними.
– Випустили вас, пане капрал?
Той озирнувся, але не відповів. Єлень поклав йому важку руку на плече, і кухар повернувся, заморгав повіками.
– Що таке?
– Як це могло статися, що вас випустили? – Густлік не знімав руки.
Кухар почервонів, але оволодів собою й спокійно відповів:
– Я пообіцяв генералові…
– А не брешеш?
– Я не тобі дав слово.
– Ну, ну, приятелю, – мовив Густлік, знімаючи руку з його плеча, і по тону важко було збагнути, чи це осторога, чи, може, він таки повірив.
– Я б йому не подарував, – шепнув Янек.
Єлень повернув голову, нахилився і так само тихо сказав:
– Людині треба вірити. В житті всяке з чоловіком трапляється. Може, його хто обкрадав, і він тепер… Якби так мені не вірили? А вірять же.
Офіцери вийшли вперед і, напівобернувшись до шеренги, подали команду:
– Струнко! На плече!… На караул!
З того боку, куди була розкрита підкова, надійшов генерал. Він спокійно попрямував уздовж зелених, застиглих рот, уважно вдивлявся в обличчя воїнів. Потім зупинявся, підносив руку до кашкета й вітався:
– Здрастуйте, хлопці!
– …те… ине… ал! – хором кричали вони, ковтаючи перші склади.
Коли він проходив повз Єленя і Коса, обом здавалося, що впізнав їх, і наче тінь усмішки промайнула йому на обличчі. Вигуки все віддалялися, йшли разом з командиром бригади до другого кінця підкови. Солдати стежили, як генерал повертає, виходить на середину, стає перед ними струнко і низьким сильним голосом командує:
– Зброю… до ноги! До присяги!
Брязнули карабіни – солдати перекинули її з плеча, схилили дулом до лівої руки, зняли шапки. Праві руки без рукавиць піднесли двома пальцями вгору.
– Присягаю польській землі і польському народові… – чітко розділяючи слова, виразно сказав генерал і обірвав, а воїни хором повторили:
– Присягаю польській землі і польському народові… Чекали хвилю, дивлячись на командира, мов на батька, і повторювали далі:
– …сумлінно виконувати обов'язки солдата в таборі, в поході, в бою, завжди і скрізь… берегти військову таємницю, самовіддано виконувати накази командирів і начальників…
Легенька пара од видихів підіймалася над солдатськими шеренгами і танула в листопадовому повітрі.