Кожен пам'ятав Віслу по-своєму, для кожного вона була інша, а водночас і така, як у пісні. Що її нагадувало? Може, сосни, може, пісок, вкритий зараз снігом, чи високий, підрізаний течією протилежний берег, а може, просто за той час, відколи сюди прийшли солдати в польових кашкетах з орликом, сама земля постралася стати подібною до Польщі.
– То, виходить, ми вже танкісти – присягу прийняли.
– Солдати – це правда, а танкісти… Коли, нарешті, нам дадуть ті танки?
Шарик то бігав, качався в снігу, а це, випрямившись, наїжив шерсть і нашорошив вуха.
– Що ти там зачув?
Собака коротко загарчав, але все ще стояв нерухомо.
– Стривай, – Єлень нахилився, приставив долоню до вуха.
Здалеку до них долинуло спочатку немовби легке тремтіння землі, яке не вщухало і весь час ближчало. А потім уже цілком виразно почули стугоніння, крізь яке ясно пробивався металічний звук. Солдати повернули від річки на пагорбок. Собака, наїжившись, обережно йшов за ними.
Гуркіт дедалі дужчав, долинав уже од лісу, через який бігла дорога в табір, і раптом обидва помітили, як за стовбурами дерев майнуло щось низьке, довгасте, нахилене вперед. І одразу ж на поле, розбризкуючи сніг, вискочив танк, за ним – другий, третій, п'ятий… Ішли вони на короткій відстані один від одного, схожі на слонів, які, витягнувши хоботи вперед, прямують в атаку.
– Танки…
– Танки!
Обмінявшись цією оригінальною думкою, Янек і Густлік рвонули з місця й навпростець кинулися до табору. А пес подався попереду. Бігти по мокрому снігу було важко, вони добряче захекалися, поки перетнули поле, і вже не бігли, а швидко йшли. Ще здалеку побачили генерала: якийсь чоловік щось доповідав йому. А потім той чоловік одійшов і прапорцями почав сигналізувати машинам, які стояли на дорозі.
Знову застугоніли мотори, й танки повільно рушили, мов слухняні тварини повзли між дерев, розверталися на місці й рівним рядом ставали один біля одного.
Коли Янек і Густлік підійшли ближче, останній танк став у ряд і вимкнув мотор. Пахло мастилом, спрацьованим газом і землею, перемішаною з снігом. Подекуди біля машин стояли люди в темно-синіх, підперезаних шкіряними поясами комбінезонах поверх ватянок.
– Танки…-мовив Янек.
– Танки! – як луна, відповів йому Густлік.
Шарик, який ніколи в житті нічого подібного не бачив, стояв за кілька кроків збоку, про всяк випадок сховавшись за сосну. Настовбурчивши шерсть на спині, він насторожено принюхувався. Кос і Єлень підійшли до найближчої машини, уважно оглядали її, мацали броню.