– Велика пилюка – мала швидкість, – почулося його лаконічне повідомлення.
– Увага, стрічки праворуч! – застеріг Семенів голос.
– Бачу, – відповів Гжесь.
Танк здригнувся, переповзаючи окопи, вийшов на траву, і тільки тепер вони побачили, що інші машини вже на добрих двісті метрів попереду. У проміжках між ними короткими перебіжками рухалася піхота. Наступали трохи ліворуч.
Гжесь хотів виправити напрям, але лука була перетята ровом, отже, вони поїхали вперед, шукаючи відповідного місця. Тим часом рів, як на зло, повернув трохи праворуч, спихаючи танк далі й далі від лінії наступу до низької темно-зеленої луки, порослої татарником. Ця зелень була підозріла, вона свідчила, що попереду болото.
– Вважай, перед нами вода, – спокійно озвався командир. – Може, переїдемо рів з лівого боку?
– Я зупинюсь і перевірю.
– Нема часу.
– Тоді дозволь форсувати, – попросив Гжесь.
– Дозволяю.
Машина почала повертати ліворуч. Права гусениця підрізувала мураву, згрібала пророслу травою землю. Мотор, переборюючи опір, ревів дедалі дужче, і, коли танк рушив прямо на рів, швидкість була невелика. Не встигли досягти гусеницями протилежного краю, як машина осіла, вперлася лобом,- посунула перед собою гору землі. З розгону ще проїхали трохи, але гусениці пошарпали траву, танк осів на живіт і зупинився. Якусь мить ще безсило крутилися колеса, одначе танк не зрушив з місця – буксував.
Семен скомандував:
– Вимкнути мотор. Механік залишається, решті вийти з машини.
Нижній люк був заблокований – отож один за одним вони стрибали через верхній, скочувалися по броні в траву й болото. Це було навчання, тут ніхто не стріляв, але Василь з самого початку вимагав, щоб вилазили з машини саме так, як у бою, не дозволяв інакше.
Ховаючись за машиною, зняли сталеву буксирну линву. Єлень насилу підняв грубу дубову балку, яку возили з собою, прикріплену до крила, і потягнув її вперед.
Ніхто не промовив ні слова, але й так вони розуміли один одного чудово. Адже не вперше витягали вони машину з болота. Тепер треба було линвою прикріпити балку упоперек до обох гусениць так, щоб вона не зсунулася під вагою тридцяти тонн. Зробили це, лежачи в траві. Тільки тоді, як закінчили, поручик підвівся й, ставши навпроти прорізу, через який дивився механік, обома руками дав знак рушати.
Задуднів мотор. Усі відскочили вбік і дивилися, як починають повільно повзти гусениці, вдавлюють балку в болото, тягнуть її під.себе. Якусь мить здавалося, що й це не поможе, але ось здригнулася ангела на башті, вся башта, мотор заревів басом, і стальний звір щоразу швидше й швидше повз угору і вперед.