В цей час від голови колони, з заходу, відтіля, куди вони йдуть, вдруге долинає щораз густіша стрілянина. Янек біжить за танк, ставить на броню ніжки ручного кулемета і, мружачись, дивиться в небо. З-за білих купчастих хмар, мов із засідки, знову виринають два літаки, різко пікірують униз. Може, це ті самі, може, інші.
Янек впирається ногами в пісок, притиснув приклад до щоки й бере на приціл літаки. Коли вони виростають до розмірів яструбів, вибирає найближчого з них, підводить мушку трошки вище від середини срібного кружка пропелера, туди, де за обшивкою сидить людина.
Хлопець відчуває, як з лоба на щоки йому краплями збігає піт. Мотор виє щораз ближче, крила із свистом рвуть повітря, і від цих звуків судорожно стискає горло. На носі літака починають миготіти вогники: то постріли. Саме в цю мить Янек натискує спуск. Він бачить руду трасу польоту куль, переносить її трохи нижче.
Ліворуч і праворуч схрещуються вогняні шви пострілів радянської піхоти. Стогне під кулями метал танка, бризкає пісок. Якусь мить Янек бачить товсте черево пікірувальника й два чорні хрести. Літак заламує лінію польоту, робить півбочки, і раптом у двохстах метрах позаду них, збоку від дороги, лунає вибух, виростає хмара чорного диму.
Янек з кулеметом у руках біжить до Семена, смикав його за рукав і запитує:
– Це я?
Той повертає його вбік і спокійно каже:
– До роботи, час летить.
Над колоною, мов дві блискавки, майнули винищувачі з гострими носами й зірками на крилах.
Знову стугонить мотор танка, гусениця повзе по піску, сунеться під ведуче колесо, і, нарешті, перший зуб зачепився. Семен підносить другу руку вгору й кричить:
– Обома, обома бортами!
Машина рушає з місця, виповзає на гусеницю. Тепер уже лишилося тільки змінити розірвану ланку, з'єднати обидва кінці. Це робота Єленя. Василь щипцями тримає болт, а Густлік гатить по ньому важким молотом.
Кос стоїть біля танка й, не вірячи власним очам, торкає пальцями вм'ятини й товсті подряпини на броні.
– Шкрябнуло з самого верху. Для початку досить і цього, а далі таких знаків буде більше, – пояснює йому поручик.
Вони прив'язують на місце канат, збирають інструменти, і ось уже знову лунає команда:
– В машину!
Все це тривало недовго, але колона вже пішла вперед, і тепер їм треба якось проштовхнутись поміж тягачами, що везуть важкі гармати з довгими дулами. Вони їдуть серед артилеристів – один-єдиний танк – і, може, тому здається їм, що стало вільніше.